Кожне рідне свято — це відбиток пульсації Всесвіту

У давнину все підпорядковувалось одному — Космічному Божественному Закону Всесвіту. І наші Предки, намагаючись його не порушувати, витворили й виплекали в своєму середовищі цілий комплекс обрядів і звичаїв. Вони-то й забезпечували відповідність життя наших Предків щодо космічних пульсацій Всесвіту і були гарантом їхнього гармонійного співжиття з Природою. Коли пульсація Всесвіту змінювалася (зміна фаз Сонця, Місяця, рух інших небесних світил), здійснювалися і відповідні обряди, які згодом виокремлювалися, систематизувались і відшліфовувались. Річне замкнене коло космічних пульсацій визначало час проведення відповідних обрядів. Дні, на які припадав цей час, стали згодом називатися святами, тобто святими (світлими) днями. А їхнє чергування протягом року і повторення у наступному році заклало підмурівок цілої світоглядної системи, яка нині називається традицією.

Отже, і виникнення предківських свят теж не було для Пращурів самоціллю, як, скажімо, комуністичні чи християнські свята, видумані навмисно самими представниками цих ідеологій для пропагування ідей свого ідеологічного угруповання. Первісні ж свята були продиктовані нашим Пращурам Законом Всесвіту у вигляді гострої життєвої потреби в них. Це наші справжні рідні свята, які виникли еволюційно-природньо, поступово укладаючись у Коло Свароже (український календар).
Зміст наших рідних свят — суто магічний. Адже на час свят відкривається Небесна Брама, і тоді у Богів можна випросити все, що потрібно людині. Тому під час кожного свята вшановувалися певний Бог або Богиня. Це, в свою чергу, змушувало створювати певну (божественну) форму спілкування з Рідними Богами. Вона, на переконання Предків, не мала бути схожою на буденне чи повсякденне спілкування людей між собою. Такими формами стали замовляння, молитви, танці та спів.
Наші Пращури глибоко вірили в магічну силу слова і ритуальних дій, тому й намагалися обрядами, а також танцями та піснями, що їх супроводять, поліпшити умови свого життя. А славлячи й задобрюючи Рідних Богів, веселилися й самі. Отже, у серпні на рідновірів чекають такі свята:

Серпень — Спасівка, Спасич. Спаси — давні праукраїнські Боги. Спасівка складається з трьох головних свят. Місяць Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий урожай. Ритуали проводилися на високих горах, скелях або біля священних джерел (у місцях, якi люблять Боги), відбувалося поминання Предків, загиблих воїнів, молитви за спасіння Душі, лад у державі, відбувалися братчини.

1 серпняМедово-маковий Спас. Освячення меду й маку.

6 серпняЯблучний Спас. Освячення яблук, груш, квітів тa інших дарів саду.

16 серпняХлібний Спас. Освячення i споживання жертовного короваю з нового зерна, вдячність Богам за щедрі дари, врожай. У народі, крім зазначених, збереглися ще й такі назви, як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний, Спас на воді, або Мокрий Спас. Мабуть, у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу свій строк. Кожний овоч, як плід Землі і Сонця, має бути присвячений Рідним Богам, тож ніяких заборон на їх вживання не було. Перші овочі, квіти, мед та медові соти, мак, хліб з нового врожаю освячують рідними молитвами, пригощають ними близьких — таким є обряд початку споживання перших плодів. Тоді все піде на здоров’я й нам — дітям і онукам Дажбожим.

На Спасівку Душі Пращурів також відвідують свої родини. Спом’янімо про них добрим словом.

16 серпня свято Лісовика. Йому кладуть пожертву (хліб, кашу та ін.) на лісовій галявині, щоб «не водив по лісу».

19 серпнялітній Посвистач (літнє свято Стрибога). Вшановують Бога Вітру. Примічають погоду. Наприклад, якщо вітер теплий, буде гарний урожай вівса.


Як подає С. Килимник, молодиці й дівчата у вівторок та середу «зустрічають» Русалок, пригощають (розкладають їжу в полях, лісах, запрошують Русалок «їсти й пити та охороняти наші ниви»), а в четвер настає найголовніша фаза святкування – Русальський Великдень.