жіночі осінні свята

Осінь багата на дари щедрої Матінки-Землі, якій, за давньою традицією, було прийнято складати подяку за добрий врожай. Так склався звичай найперше вшанувати Рожаниць — Ладу та її доньку Лелю, дні яких відзначаємо 8 та 9 вересня. Лада — Велика Праматір нашого роду, народила першопочатки Всесвіту — Лелю (покровительку вод) і Полеля (покровителя світла), тобто Воду і Вогонь, боротьба яких, за Велесовою Книгою, «тече явно і та соутворює живоття наше».

Свято Рожаниць відзначало все жіноцтво: дівки, молодиці, літні жінки. Особливо вшановували Рожаниць породіллі, які нещодавно народили дітей. Вони, як правило віддячували в ці дні своїй «бабі-бранці»(повитусі), несли їй обід, в якому головною стравою була каша. Зерно, з якого варять цю кашу, обов’язково треба брати ціле, неподрібнене, адже зерно — символ продовження роду. Богиню води Лелю (Дану, Мокошу, Берегиню) вшановували на березі річки або озера рано-вранці. В давнину були традиційними «рожаничні трапези», від яких ще й нині залишився обряд зустрічі Осенин з вівсяним хлібом: найстарша жінка стоїть з хлібом в центрі хороводу, навколо неї молодші жінки й дівчата співають пісні. Потім цей хліб ламають (різати обрядовий хліб не прийнято), перший кусень хліба приносять у жертву Воді, а решту розподіляють за числом присутніх. А ввечері розпочинається загальна братчина, в якій бере участь вся громада. На цій трапезі обов’язковим є напій з меду, який споживають із «кругової чаші» (або, за давньою традицією, із рогу). Такі рожаничні трапези, як правило, готуються у складчину.

Матері вірять, якщо на Рожаниць облити дитину водою, Лада дасть їй добру долю. Цей обряд здійснюється на порозі, оскільки поріг є священним місцем, яке поєднує людину з її родом. Дівчатка, які за минуле літо стали дівками (тобто здатними до продовження роду), проходять своєрідну вікову ініціацію: вони заявляють всьому миру про своє повноліття прекрасним обрядом Калини. Калина — символ жіночої плідності, тобто всього періоду життя жінки, коли вона здатна до дітонародження. Молоденькі дівки йдуть до лісу по калину. Їх часто супроводжує гурт дітей, яких дівки наділяють гостинцями: солодощами, горіхами, бубликами. Присутність дітей ритуально необхідна, в цьому обряді вони символізують майбутнє продовження роду, а гостинці — дівоча жертва Рожаницям. Наламавши кетягів калини, дівки з піснями урочисто йдуть у село. Тут їх «зненацька» зустрічає гурт парубків, які накинувшись на дівок, відбирають частину калини, якою обмальовують щоки дівчат. Так дівки «повідомляють» про свою готовність до шлюбу (кохання і злюбу). Свято Рожаниць знаменує початок Бабиного Літа.

1 жовтня святкується день Матінки-Землі, що має ще назву Покрови. Покривало або фата у всіх стародавніх народів вважалося весільним убором. В Україні хустка або намітка — ознака заміжньої жінки. В давнину парубок міг накинути на дівку хустку, щоб узяти її за жінку. Тоді вже дівка не могла відмовитися від шлюбу. Тому дівки пильнували, щоб цього не сталося, бо таке траплялося навіть під час танцю. Звичайно, до таких крайнощів вдавалися в рідкісних випадках, коли парубок був безнадійно закоханий в дівчину і не сподівався отримати її згоду на одруження. Переважно ж одружувалися за взаємною згодою.

У язичницькій Вірі Наших Предків весілля здійснювалися найчастіше в сезони найбільших сонячних свят (сонцестояння й рівнодення), але перевагу віддавали весняним і літнім весіллям.

Осінні шлюбні ігрища отримали назву Покрови за аналогією до покривала Матінки-Землі, яка в осінній час вкривається ковдрою з жовтого листя, а пізніше — з білого снігу, який навесні дасть їй плідну силу.

Від давніх шлюбних обрядів дійшов до нас звичай Барвінкування: похід молоді до лісу по барвінок. Відомо, що з барвінку сплітається шлюбний вінок, тому матері завбачливо садять барвінок для дочок, а молодиці — щоб мати щире кохання. Гурт святково одягненої молоді, парубки, дівчата й діти, з весільними піснями вирушають до лісу в пошуках хорошого барвіниська (місця, порослого барвінком). Молодь бере з собою горіхи, яблука, груші, насіння соняшника й гарбуза, іншу їжу. Тут дівочі й парубочі гурти пригощають одні других, дівки плетуть віночки з барвінку, вдягають на голови, пригощають дітей гостинцями і весело повертаються до села.

Барвінок в нашому народі наділявся магічними якостями, тому є багато різних правил щодо його використання. Відома заборона дівці самій садити цю рослину, щоб не померти під час цвітіння барвінку. Коли беруть корінець для розведення, на Землю обов’язково кладуть гроші й кліб. Якщо барвінок беруть в лісі чи навіть у сусіда, то треба вибирати шлях, яким його нестимуть, щоб нести тільки вгору. Якщо барвінок беруть на весілля, то несуть з собою дві хлібини: одну залишають тому господареві, в якого нарізають рослину, а другу лишають собі, поклавши на неї барвінок. Барвінок ніколи не зрізують там, де нещодавно був похорон, адже барвінок є ритуальним і в похоронних обрядах.

Чарівниці використовують магічну силу барвінку в любощах, ворожіннях про зпміжжя, оздоровлення немовлят та ін. Барвінком прикрашають весільний та Різдвяний Божичний короваї, а також посуд зі свяченою водою. Вінок з барвінку знімає головний біль.

Отже, свято Покрова Матінки-Землі, яке настає за святом Світовида (осіннє рівнодення) символізує зимовий сон Природи, її відпочиник від виснажливої вегетативної роботи — народження рослин, плодів та овочів, Земля вступає в період «корочуна», якого подекуди ще називають «Куцень», тобто куцого (короткого) дня, адже це є найтемніша частина року, коли час світла Світовида обмежений (близько 8 годин, а час ночі найдовший в році (близько 16 годин).

Наступне жіноче свято восени — остання п’ятниця жовтня, яка в 1997 році припадає на 31 число — День Мокоші, яка є покровителькою здоров’я родини, цілителькою, берегинею домашнього вогнища. Зображення Богині Мокоші на рушниках свідчить про те, що вона є матір’ю живучої сили як в людини, так і в Природі: її голову прикрашає вінок з пишних квітів, руки підняті до Сонця, а вершники на конях обабіч Богині, символізують вічний рух життя (в деяких вишивках коні прикрашені зображеннями Сварги, що символізують безкінечність Часу —обертання Кола Сварога).

Мокоша також є покровителькою земельних володінь роду, тому на межових стовпах чіпляють рушники з її зображенням. До цих пам’ятних знаків приносять пожертви Богині: букетики квітів, трав, барвінку, калини, колосків, перевитих стрічками, кольоровими нитками чи прядивом, адже Мокоша опікується жіночим рукоділлям (прядінням, тканням, шиттям та вишиванням), що також є символом людської долі. Таке жертвопринесення має означати моління до Богині, щоб нитка життя жінки та членів її родини не переривалася.

Оскільки Мокоша є опікункою жінок і сім’ї, то й дівчата вимолюють у неї добрих женихів. Через те, що днем Мокоші, як і давніх Богинь Лади, Дани, Прії, є п’ятниця, християни почали плутати «святу Параскеву» зі слов’янськими Богинями (бо грецьке «параскева» означає п’ятниця), а пізніше її почали ще й ототожнювати з Покровою. Так з’явилася й плутанина в молитвах, коли замість «Матінко Покровонько, покрий мою головоньку», стали казати: «Матінко П’ятниця - Параскева, покрий мою головоньку» (записано Афанасьевим і Пертушевичем). Християнська церква впродовж тисячоліття намагалася знищити ці п’ятницькі звичаї, бо вони мають чисто язичницьке походження й характер. У Стоглаві язичницькі звичаї (заборони щодо прядіння, шиття, копання землі) називаються «богомерзькими і прельщеніями бісовськими». Патріарх константинопольський у своїй окружній грамоті 1589 року забороняв святкувати п’ятницю на рівні з неділею. Та, незважаючи на те, віра в святість П’ятниці (Мокоші, Дани, Прії) лишилась сильною й досі серед українського жіноцтва.

Останнє з осінніх жіночих свят — Свято Долі, це одне з втілень Рожаниці, вона має інформацію про майбутнє дівчини чи жінки, але не має енергії, щоб це майбутнє їй показати. А жінка й дівчина має енергію, але не має інформації. Тому вона пропонує Долі поспілкуватися з допомогою символічної мови, яку створює сама. Наприклад, напередодні свята увечері дівчина бере заготовлені заздалегідь листочки різних дерев і надає їм імена відомих їй парубків. Так вона дає Богині Долі своєрідний код, за допомогою якого Доля має відповісти на поставлене питання: «Доле, хто мій суджений?» Потім названі листочки кладе під подушку, а вранці, прокинувшись, дівка кличе малого хлопчика (братика чи сусіда) і просить його витягти один з листочків. Так вона дізнається ім’я того, хто має стати її чоловіком. Жінки, як правило, ворожать про майбутній добробут родини, народження чи здоров’я дітей та чоловіка.

На вечорницях дівки ворожать з допомогою парних чи непарних предметів (наприклад горіхів, кількох кроків, поясів тощо), чи будуть в парі, чи ні. Кожна з дівчат обирає собі назву квітки, а коли приходять парубки, одна з дівчат називає парубкам, які тут є квіти і пропонує їм вибирати: яку парубок назвав, та дівчина має з ним танцювати на вечорницях. Такий розподіл пар вважався волевиявленням Богині Долі. В цей день дівки готували жертвопринесення Богині Долі у вигляді каші й гукали: «Доле! Йди до нас кашу їсти!» Символіка каші, її зв’язок із зерном вказує на походження цього обряду з Рожаничної трапези наших Предкинь. Такі молодіжні вечорничні обряди побутують і нині серед української молоді. В цей день також дівчина повинна поставити у воду гілку вишні: якщо до Різдва Божича (зимового сонцестояння) вишня зацвіте, то це означає, що Доля дає добрий знак, буде щасливе подружжя, багато дітей, гарне здоров’я.

Християни намагалися всіляко замаскувати язичницьке свято Долі, яке святкувалося молоддю наперекір церковним заборонам, тому надали йому християнського забарвлення, поєднавши його з днем «христової нареченої» (черниці Катерини), яка нібито отримала неземне щастя в символічному шлюбі з Ісусом. Чи можна придумати абсурдніше пояснення, чому «свята» Катерина мала б опікуватися шлюбом, народженням дітей, допомагати породіллям під час пологів, якщо для черниці це вважалося «оскверненням» і «найтяжчим гріхом»? Отож, пізнаймо наші Рідні Свята в їхній первісній чистоті і в українській святості.

Нагадуємо нашим читачкам, сповідницям Рідної Віри, що українські Богині вшановуються за астрономічним календарем, який випереджає ортодоксальний християнський календар на 13-16 днів, тому дати «старого стилю» потрібно механічно перенести на новий стиль, не додаючи 13 днів, як це роблять християни. Користуйтеся календарями «Коло Свароже», які щороку друкує наш Інформаційно-видавничий центр «Сварог»: http://oru.org.ua/index.php/bogoznavstvo/kolo-svarozhe/490-kolo-svarozhe-na-7526.html .

ХАЙ БЕРЕЖУТЬ ВАС РІДНІ БЕРЕГИНІ!

Галина ЛОЗКО

/Коло Свароже. Відроджені традиції. — К.: Український письменник, 2005. — 222 с./

(скорочено)