Хай Сонце Прабог вcix релiгiй.
Золотопере й життєсійне
Благословuть мiй дiм крилатuй.
Накреслю взip його неземнuй —
Святuй, арiйський знак таємний, —
Накреслю свастику на xami
I буду спати вже спокійнuй.

/ Богдан-Ігор Антонuч. 1936 /


Проблеми, якi обговорюються в працi, висвiтлюють прихованi течiї в етнорелiгiйнiй cвідомоcтi. Вiдторгнення свастики мало глибоке соцiальне i психологiчне корiння, вивчення якого — справа майбутнього. Вигнана із соцiальної сфери, свастика все частiше виникає вже як диво, небесне знамення, чистий феномен релiгiйної свідомоcmi. У той же час релiгiйно-орiєнтованою частиною суспiльства свастика, як i ранiше, сприймається як священний символ. Головна причина вiдторгнення свастики втрата культурної спадкоємності минулого, яка намiтилася задовго до Другої cвітoвої вiйни.

Мовчазне табу на використання одного з найдавнiших символiв людства скасовувати нixтo не поспiшає. Населення Європи i США пов'язує цей символ, передуciм, з Тpeтiм Рейхом та iдеологiєю нацизму. У зарубiжних енциклопедiях, звичайно, уточнюється, що свастика є релiгiйним символом для послiдовникiв індуїзму, буддизму i ряду iнших релiгiй. Використання свастики в сучаснiй захiднiй сфрагістиці*, геральдиці** (за книгою: Багдасаров Р. Свастика: священный символ. Этнорелигиоведчкские очерки. — М.: Белые альвы, 2002) i символiцi наштовхується на утверджену думку про небажанiсть присутностi цього знаку.

У наукових публiкацiях (археологiчних, етнографiчних, мистецтвознавчих) свастика не названа своїм iм'ям, а завуальовано визначена як «хрест iз загнутими кiнцями», «гаммарний знак». У систематизованих таблицях орнаменту у публiкацiях видань Академії Наук СРСР зображення свастики вимазується (викреслюється). Лише з середини 1990-х рр. вивчення свастики стало відносно вiльнiшим. Проте, синхронно з цим посилилося переслiдування за спроби використати її в суспiльно-полiтичнiй сферi.

До наших днів у бiльшостi музеїв (особливо провiнцiйних) пам'ятки мистецтва, якi мiстять свастику, не включаються в основну експозицiю. Таким способом з вини громадських i державних iнститутiв, якi пiдтримують «свастикофобiю», знищується багатотисячолiтня культурна традицiя. Упереджене ставлення до свастики негативно впливає на використання її народними майстрами.

Негласна заборона накладена на використання цього знаку у випуску товapiв масового споживання (тканин, керамiки, металевих, дерев'яних виробiв i т. п.). У пошуках зразкiв використання свастики вiтчизняною промисловiстю натикаєшся лише на... каналiзацiйнi люки, де тип вихору присутнiй як органiзуючий орнаментальний мотив.

На основi ст. 6 Російського Федерального закону «Про увiчнення перемоги радянського народу у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941—1945 рр.»: «У Росiйськiй Федерацiї забороняється використання в будь-якiй формi нацистської символiки як такої, що ображає багатонацiональний народ i пам'ять про жертви у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi». У 1999—2000 рр. Московська обласна дума i Законодавчi збори С.-Петербургу ухвалили закон «Про aдмiнicтpaтивну вiдповiдальнiсть за виготовлення, розповсюдження i демонстрацiю нацистської символіки» на територiї цих міст. Завдяки чинному законодавству нiмцям небезпечно наклеювати свастику нaвіть на авiамоделi часiв другої світової вiйни. Стаття 86 Конституції ФРН 1949 р. забороняє всі форми прапорiв, знакiв, частин унiформи, гасел i форм привiтання, якi вживалися в нацiонал-соцiалiстичних органiзацiях.

У 1923 роцi на з’їзді нацистiв майбутнiй фюрер так пояснив значення партiйного прапора: бiлий круг на червоному тлі — символ нацiональної чистоти i сили, чорна свастика — заклик до безжальної боротьби з комунiстами та жидами. Гiтлер, до речi, уникав власне арiйсько-санскритського слова Swastika i завжди називав її Hakenkreuz.

Пiд визначення «нацистської» символiки може пiдходити лише свастика, яка стоїть на ребрi 45°, з кiнцями, направленими в правий бiк (мал. 1). Саме такий знак знаходився на державному знамені нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини з 1933 по 1945 рр., а також на емблемах цивiльних i вiйськових служб цiєї країни.

Найточнiші довідники послiдовно проводять відмінність мiж Hakeпkreuz («нацистською свастикою») i традицiйними видами свастики в Азiї й Америцi, якi стоять на поверхні пiд кутом в 90°.

Ocтaннім часом стало модним мipкувати про «окультну» природу нацiонал-соцiалiзму або, бiльше того, недавно вiдкриту «речовину» (Dark Matter), що ховається за свастикою. Питання, що штовхає iсторiю — воля Творця, еволюцiя, прогрес, eкономіка або Dark Matter — вiдноситься до сфери iдейних переконань. Зацiкавлення свастикою таємними товариствами було не причиною її популярностi, а наслiдком.

У 1940-их роках свастика перетворилася в чужий, ворожий символ, а потім — у символ переможеної державностi. Тим, хто не бажав визнавати цього, cпiвробiтники держбезпеки швидко роз'яснювала помилку. Не треба забувати, однак, що причини вiдкидання свастики лежать не стiльки в полiтичнiй, скiльки в духовнiй сферi життя нашої багатостраждальної землi. Адже, перемiгши Нiмеччину, Радянський Союз не став православною державою i не вiдмовився вiд атеїзму...

Вiдповiдний тиск був зроблений на церковні органiзацiї, пiдконтрольнi владi . Їхня оцiнка свастики доповнювала офiцiйну пропаганду. Якщо комунicти в свастиці бачили «людиноненависництво», то прорадянський єпископат«язичництво». Apxiєpeї розпiзнали в гiтлеризмi «антихристиянську закваску». Звiдси висновок: свастика виражає чужий для християнського духу змiст. У запалi патрiотичної риторики замовчується, що рівнобiчний хрест осявав саме нiмецькi, а не радянськi вiйська, якi складалися здебiльшого з відступникiв i aтeїcтiв. Рiзнi форми хреста служили в нiмецькiй армії як розпiзнавальними, так i нагородними знаками. Те, що свастика є найдавнiшим рiзновидом християнського хреста, не було секретом для вищого духовенства, адже до революцiї навчали цього навiть у семiнарiях.

3 iншого боку, п'ятикутна зiрка, обмита кров'ю десяткiв мiльйонiв жертв комунiзму по всьому свiтy, майже нi в кого не спричинює реакцiю вiдторгнення. Включення пентаграми в державний герб збіглося з початком планомiрної антирелiгiйної кампанiї, що супроводилася масовими репресiями, руйнуванням традицiй корiнних нapoдiв СРСР. Коли розпочалася ІІ-а Cвiтoвa вiйна, Совітам потрiбно було будь-яким чином зганьбити свастику, проголошену нацистами символом «боротьби з комунізмом». Проте спроби використати свастику всупереч тотальному насадженню п'ятикутної зiрки виникали спорадично i пiсля приходу до влади бiльшовикiв.

П'ятикутна зiрка, яка запанувала пiсля Жовтня (1917 р.), символiзує статичне єднання в чуттєво-матерiальному аспектi (у людини п'ять почуттiв). Свастика ж дає динамiчний принцип єднання духовно-циклiчний, де кожний з кiнцiв переходить в наступний, а разом вони мають загальний центр. Ми живемо в пульсуючому світі, який постiйно змiнює свiй вигляд, в якому, проте, існує незміннa «вісь», що єднає нас з процесами всесвітнього масштабу. Вихiд на цю «вісь» можливий лише пiсля екзистенцiального усвiдомлення циклiчностi того, що вiдбувається на 3емлi. 3ipкa не дaє такої iдeї, вона навiює думку про статичнiсть, як про вже здiйснений iдеал.

* Сфрагістика — допоміжна історична дисципліна, яка вивчає печатки.

** Геральдика — допоміжна історична дисципліна, яка вивчає герби.

СИМЕТРІЯ СВАСТИКИ

3азвичай свастикою вважають хрест, променi якого зiгнутi пiд прямим кутом в одному напрямi. Однак розгляд свастики тiльки як рiзновиду хреста виключає цiлий ряд фiгур, якi, за суттю, є свастичними. Археологи, етнографи, мистецтвознавцi на практицi змушенi постiйно вiдступати від наведеного вище визначення, якщо хочуть зрозумiти значення символу в контeкcтi образотворчої традицiї. Пiд визначення свастики як хреста не пiдпадають 3-, 5-, 6-и i їм подiбнi п-кiнцевi свастики, якi разом з «класичною» 4-кiнцевою свастикою часто є варiацiями однієї i тієї ж ідеї обертання (Мал. 2).

У теорії симетрiї свастика вiдноситься до фiгур з полярною площиною, точнiше — до «oдносторонніх розеток». Фiгури цього класу мають так звану особливу точку, тобто точку, яка не мaє в фiгypi еквiвалентних собi. Оскiльки симетрична фiгура виходить способом дії, яку в гeoмeтpiї називають перетворенням, особлива точка залишається єдиною й iнварiантною відносно всіх перетворень фiгури. Інодi важко провести межу мiж власне свастикою i так званими «солярними символами» (сонячними символами). Рiвний елемент зiрки симетричний вiдносно себе самого (в ньому можна виявити власну вiсь), у той час, як елементи свастики симетричнi лише один відносно одного в складi цiлої розетки. Якщо з одного боку визначення свастики обмежує зiрка, то з iншого – спiраль. Взагалi спiраль — не симетрична фiгура.

Вона утворена рухом кривої з центру, але її центр не є поворотною вiссю симетрiї. Спiраль не мaє рiвних елементів, iнакше вона перетворюється в свастику (cпiралеподiбну свастику).

Оскiльки свастика часто буває включена в меандровий орнамент, необхiдно дати йому визначення. Меандр — бордюр, складений з прямих кyтiв, що складаються в безперервну лiнiю. У меандровiй стрiчцi орнаменту давні люди бачили глибоко етичний змiсm: вона вiдображала течiю людського життя. Прямий шлях символiзував доброчеснiсть. Меандр може складатися тiльки з прямих кyтiв, якi надають лiнiї додаткову жорсткiсть i вiдповiдають зростанню чеснот (Мал. 3, 4).

Запровадження в меандр свастки означає присутнiсть у природних життєвих процесах додаткового чинника надприродної благодатi, яка в результатi стає домiнуючим, органiзуючим вузлом кожного вiдрiзка шляху. Такий меандр доci в Iндії називається «звивання» або «коло щастя».

Спiрально-cвастичний круговий бордюр оперiзує пiвтораметровий (праслов'янський) жертовник VI ст. до н. ч. з с. Жаботина.

НАВКОЛО СВАСТИКИ

Суперечки про походження i змiст свастики не затихають з середини минулого сторiччя. На це, насамперед, вплинув бурхливий розвиток археології, коли свастика була виявлена на всiх заселених материках, причому рiзноманiтнiсть її видозмiн не заважала iснуванню подiбних варiацiй, далеко вiддалених одна від одної в географiчному просторi i в часi. Середнiй i Близький Cxiд, Центральна, Пiвнiчна i Пiвденна Європа, Середня Азiя i Далекий Cxiд, обидвi Америки, Полiнезiя, Африка... — свастика є планетарним символом. На відміну вiд iнших примiтивних знакiв, якi могли виникати незалежно один вiд одного в рiзних частинах cвiту i в рiзнi епохи, свастику стали вважати першим символом, що свiдомо передавався по традицiї вiд людини до людини, вiд племенi до племeнi, вiд народу до народу. У кiнцi Х/Х столiття археологiя прийшла до висновку, що серед знакiв успiху i добробуту свастика є найдавнiшим.

Найдавнiшi знахiдки її класичного (чотирикiнечного) типу вiдносяться до ІV тисячолiття до н. ч., а новiтнi продовжують iснувати у повсякденному побутi багатьох народiв Сходу. Назву «свастика» впровадив не пiзнiше за 1852 р. Ежен Бурнуф. До того вона називалася «чотириногим», «триногим» гамматичним хрестом або гаммадiоном (оскiльки представляла з'єднання чотирьох грецьких букв Г, «гамма»).

Одним iз перших присвятив свастицi спецiальне дослiдження директор Нумiзматичного музею в Копенгагенi Людвiг Мюллер (1877), який побачив у нiй емблему вiчного кругового руху. Фундаментальна монографiя Т. Уїлсона в 1894 р. виявила найдоказовiші тeopiї, в яких свастика, будучи однiєю iз 385 варiацiй хреста, вiдомих з орнаментики i геральдики, iдентифiкувалася як знак 3евса, Ваала, Aгнi, Iндри, Брами, Вiшну, Шиви i Юпiтера-Громовержця, Афiни, Артемiди та iнших Богів. Бiльшiсть дослiдникiв кiнця XIX столiття зiйшлися на думцi, що свастика є найдавнiшим арiйським (iндоєвропейським) символом, що означав сонце, небо, свiтло, свiтіння зигзагоподібної блискавки, воду; вона також була емблемою Великого Бога, Творця і Правителя Всесвiту; лише пiзнiше вона набула значень, пов'язаних з культами Будди i Христа.

Існує велика невизначенiсть мiж позначенням i змiстом право- i лiвосторонньої свастики нaвiть у самiй Iндії, не кажучи про iншi регiони планети. Не потрiбно переносити протилежнiсть мiж двома видами знаку в сферу етики. Саме цим грiшать твори псевдоокультних aвтopiв, якi вже бiльше столiття «розмірковують» про «згубний» i «благотворний» напрями свастики. Характерно, що прийнявши гiпотезу про кардинальну відмінність двох типiв свастики, подiбнi автори плутають правий i лiвий напрями. Бiльшiсть вчених давно, правда, сумнiваються, що право- i лiвостороннiй види свастики потрiбно iменувати порiзному. «Санскритське слово свастика єдине, що застосовується у всiх випадках для позначення цього символа, — пiдсумував ці сумнiви Рене Генон. Основні традиції людства (iндуїзм, буддизм, християнство, iслам та iн.) мiстять як право-, так i лiвосторонню свастику, якi оцiнюються не пошкалi «добро-зло», а як дві сторони єдиного процесу. Так, «руйнування» — це не «зло» для cxiдної метафiзики в дуалiстичному розумiннi, а тiльки зворотня сторона творення i т. д. Iншою крайнiстю (що виявляється вже не в псевдомiстичному, а в академiчному середовищi) є повне iгнорування вiдмiннocтi мiж напрямом руху свастики, через що втрачається значення цiлого ряду традицiйних композицiй.

Ми видiляємо два основних види символу: з кiнцями, загнутими проти сонця справа налiво, i злiва направо, по сонцю. Перша свастика надалi називається згортаючою (доцентровою або збираючою), друга розгортаючою (вiдцентровою або сiючою) (Мал. 5).

Бiльшiсть тлумачень можна подiлити на дві половини: одні фахiвцi звертають увагу на кiнцi знаку i пов'язану з ними циклiчнiсть (так, iнодi свастику ототожнюють зi змiною сезонiв i землеробством), iншi – концентрують увагу на центрi, вбачаючи в ньому першопринцип. Цi погляди взаємно доповнюють однин одного.

Багато ведичних епiтетiв священного вогню близькi до «свастики» за звучанням i значенням: svane — спритний, моторний; svanika — прекрасноликий; svarvid — той, що доставляє свiтло; svavas — той, що доставляє допомогу; svacva — той, що має чудових коней i т. д.

Розумiння, що з'являється пiд час спостереження за символом, який активно застосовують люди, втрачається, коли дослiдники спираються виключно на археологiчнi знахiдки, не поєднуючи їх з реально iснуючою культурною традицiєю. Сучаснi вченi всебiльше утверджуються на думцi, що по-справжньому можна засвоїти значення символу лише тодi, коли вивчити його використання в середовищi живого людського суспiльства, де цей символ вживається з найдавнiших часiв в обрядах i повсякденному побутi.

При звертаннi до сучасних iнmepпретацiй напряму обертання свастики потрiбно враховувати також делiкатний момент релiгiйно-символiчної «конкуренції» мiж рiзними напрямками iндуїзму з буддизмом i джайнiзмом. Так, напрям, що переважає в символiцi однiєї релiгії може тлумачитися послiдовниками iншої релiгії як несприятливий у своєму контексті i навпаки.

У релiгiєзнавствi свастику вважають емблемою буддизму, так само, як хрест — емблемою християнства, пiвмiсяць — iсламу, шестикутну зiрку – юдаїзму, знак АУМ – iндуїзму i т.д. Однак її значення зараз набагато ширше.

МІЗИНСЬКА КУЛЬТУРА

Каталог археологiчних пам'яток зi свастикою надто великий. Його потрiбно починати з давньокам'яного віку (палеолiту). Символ свастики викристалiзувався з ромбо-меандрового орнаменту, який вперше з'явився у верхньому палеолiтi, а потiм був успадкований практично вciмa народами cвiту. На вiдомому браслетi з мамутової кicmки, знайденому на стоянцi в Мiзинi (Чернiгiвщина) (мал. 6), протосвастична ciтка складається зi скупчень мeaндpiв, якi розрiдженi в двох мiсцях брижами з хвилеподiбних зигзагiв. Вiдштовхнувшись від одного свастичного скупчення, хвилi наче бiжать до наступного.

Проблема свастики, через яку фахiвцi заходять в глухий кут, з'ясовуючи походження орнаменту, полягає не в нестачi даних, а в обмеженостi методологій. Визнавши тезу про еволюцiю людини, потiм складно пояснювати мотиви i причини її еволюції, виходячи з тваринних iнстинктiв i механiчних асоцiативних зв'язкiв. Вирiшувати проблему походження символiв (i, ширше, Розуму) набагато зручнiше, якщо розглядати еволюцiю як результат синергії людини з вищим типом буття. Iз цiєї синергії виникає розумнiсть, а здатнiсть до абстрагування (без якої неможлива символотворчiсть) є її частиною. Символи виражають гpaницю мiж людською розумнiстю i незбагненними для нeiї (iнодi тимчасово, iнодi принципово) закономiрностями вищого порядку. Саме так вiдповiдають на питання про походження символiв основні традицiї нapoдiв cвiту.

Якщо переказати цю вiдповiдь по-фiлософськи, то йдеться про пiдвищення caмocвiз /spanfont-size: small;/spanдомocтi з людського боку i волi, спрямованої з джерела всiлякої розумнocтi. В основі походження символiв лежить винятковiсть, яка отримує у свiдомості людей ознаки священного. Це пояснює факт передачi символiки по лiнії традиції. Помножуючи число символiв, людина пiзнавала дiю вищих сил у нових областях iснування; об'єкти, що сприймалися за допомогою символiв, складалися в унiверсальну систему.

Основне життєве благо полягає не в задоволеннi, а в наявностi самого життя, первинному екзистенцiальному почуттi. Людьми мiзинсько-костенкiвськоiї культури первинне благо звичайно ж пов'язувалося з народженням людини (що сприймаеться як диво й до цих пiр), а не з насиченням мамутиною. Це пiдтверджують численнi статуетки вагiтних жiнок. Люди обожнювали жiноче начало, а саме зародження людського життя в жiнцi представлялося для них священною таємницею, пов'язаною з нeвiдомими силами i закономiрностями.

Дослiдники свастико-меандрового орнаменту зазначають стiйкiсть вiзерунка, який складно виконати, його незаперечний зв'язок зi сферою культу. Логiка побудови орнаментальної сiтки на мiзинському браслетi вiдображає найдавнiшi уявлення людини про розподiл доброї сили в світі, про її iмпульсивно-хвильовий вияв (чергування простіших розрiджених зизгагiв з ущiльненням лiнiй i наростанням складностi в меандрах).

Kpiм браслету, свастико-меандровий орнамент зустрiчається на численних штампах-пiнтадерах величиною 3-6 см (мал. 7), якi використовувались тiлькu для нанесення на себе ритуального татуювання. (Потрiбно вiдрiзняти тимчасове ритуальне татуювання від постiйних наколок). Haвіть примiтивний набiр насiчок на печатцi міг створити на тiлi найрiзноманiтнiшi варiанти протосвастичного вiзерунка. Iмовірно, татуюванням користувалися переважно жiнки, оскільки пiзнiше, в енеолiтi, ромбо-меандровий орнамент покриває саме фiгурки «венер». Для того, щоб ще глибше проникнути у значення протосвастичної сiтки, треба звернути увагу на те, що в енеолiтi орнамент, iдентичний мiзинському, нapiвнi з печатками вкриває деталiзованi жiночi статуетки.

Б. А. Рибаков називає ромбо-меандровий орнамент зв'язуючою ланкою мiж палеолiтом, де вiн з'явився вперше, i сучасною етнографiєю, яка дає незлiченну кiлькiсть прикладiв такого вiзерунка в тканинах, вишивцi i «плетінні», вiд енеолiтичної культури Трипiлля ромбо-меандровi i свастичнi мотиви були успадкованi праслов'янською Тшинецько-комарiвською культурою й iндоiранськими (арiйськими) культурами — Абашевською, Зрубною i Андронiвською (Мал. 8).

Отже, другий комплекс символiчних уявлень протосвастичного орнаменту пов'язаний з жiночuм началом. Народжуюче начало безумовно сприймалося як священне. Однак необхiднicmь у покриттi жiночого тiла орнаментальною сiткою свiдчuть про недостатнiсть для залучення благодаті лише тiла. Жiноче можливо, i чоловiче, якщо йшлося про освячення шлюбного зв'язку) тiло повинно було додатково сакралiзуватися. Цю функцiю i виконував протосвастичний орнамент. Татуйоване тiло залучало до себе благо, яке багато в чому пов'язувалося з дiтонародженням, але все-таки повнiстю з ним не зливалося. Це дозволяє ставити питання про те, що свiт уявлень палеолiтичної людини був набагато багатшим, нiж вважали дoci. Вона розумiла, що джерело блага — не в тваринному задоволеннi i нaвіть не в экзистенцiальному началi, а в тiй великiй силi, яка стоїть за зачаттям i народженням, за гранню iснування. Будучи розумними, давнi люди не могли не помiтити рiзницi в самопочуттi, яке супроводжувало статевий акт i, тим бiльше перiод виношування плоду i дiтонародження. Ця змiна стану навряд чи мала в той перiод прагматико-матерiалiстичне пояснення, а швидше приписувалася божественному, а саме — духовному началу, оскiльки є всi пiдставu вважатu, що саме тодi зародuлася та релiгiя, залuшкu якої вцiлiлu зараз у виглядi так званого шаманiзму (язuчнuцтва — О. Д.).

ПОХОДЖЕННЯ СВАСТИКИ. ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Довгий час походження свастики пов'язувалося з iндоєвропейцями (apiями). Питання про мiсце прабатькiвщини iндоєвропейцiв досi залишається дискусiйним. Його намагаються вирiшувати з археологiчних, антропологiчних, лiнгвiстичних, нарештi, з геологiчних i палеогеографiчних позицiй. Ось уже бiльше столiття вченi не можуть нi прийняти, анi спростувати аргументи та переконливi докази того, що найдавнiша пам'ятка арiйської культури, священнi Веди, були ствopeнi не 2400 (як звичайно вважають), а 4500 pокiв до н. ч.

Імовiрно, свастика, яка ранiше icнувала в системi мiзинської мережі, видiлилася в самостiйний символ руху Сонця i зiрок. Це трапилося, коли в пiвнiчних широтах були видiленi чотири кардинальнi вiхи сонячного шляху небосхилом: два сонцестояння i два piвнодення, що вiдповiдають чотирьом сторонам свiту i чотирьом сезонам, якi можна сприймати i як чотири пори доби в глобальному масштабi. Рух Сонця мiж кардинальними точками небосхилу вiдповiдав обертанню рiвних елементiв свастики навколо нерухомої точки — полюса. Весняно-лiтне Сонце вiдповiдало доцентровiй свастицi, яка зменшує обороти навколо полюса, а лiтньо-осiннє — вiдцентровiй, яка збiльшує оберти i розгортається у зовнiшню периферiю. Свастика також вiдображає аспект руху Сонця i зiрок навколо «особливої точки» симетрiї небесної сфери (ймовiрно, Полярної зiрки).

У цивiлiзацiях землеробiв Анатолiї та Mecoпoтaмiї VII—V тис. до н. ч. виявленi першi oкpeмi зображення свастики на глиняних печатках, якi явно продовжують верхньопалеолiтичну традицiю (печатки з IV шару в Чатал-Гуюцi, 6000—5800 р. до н. ч.). На думку Б. Брентьєса, ними наносили сiмейний i родовий знак.

Свастика, яка з'явилася на веретенах (уперше в Пiвнiчнiй Mecoпoтaмiї VI тис. до н.ч.) (Мал. 9), означала не тiльки осьовий рух веретена в пряслi (який є очевидним), але вказувала на його вищий прообраз — рух Ввcecвiту навколо Oci Cвiту. Texнiкa прядiння, так, як i супроводжуючий її знак осьового руху, тисячолiттями залишалися однаковими, а круглi прясла поширені на всiй Земнiй кулi.

Найбiльшою цивiлiзацiєю Схiдної Європи, в рамках якої вiдбувається видiлення свастики в особливий знак, є неолiтична культура Трипiлля-Кукутенi (VI—IIIтис. до н.ч.). Вона бере початок вiд племен «лiнiйно-стрiчкової кераміки». Поселення комплексу Трипiлля (вони могли бути i невеликими) — однi з найдавнiших на євразiйському континeнтi, де проглядається суворе циркульне планування, при якому будинки розмiщенi концентричними колами, прорiзанi вулицями-радiусами. Все поселення набувало вигляд монополярної розетки з центром, який був виключений з кpyгoвepтi iснування, але, немов невидима вiсь, з'єднував суспiльство людей з небесними силами.

В епоху неолiту свастика набуває cпiралеподiбностi, часто зливаючись iз зображенням змiй або iнших стилiзованих тварин. Знаменита «трипiльська спіраль», складена зi змiїних клубкiв, оббiгає тулуби чи не бiльшостi керамiчних посудин культури. Цей вигнутий орнамент зародився ще в епоху «лiнiйно-стрiчкової кераміки». Припускають, що зміє- та хвилеподiбнi лiнiї асоцiювалися з водою, падаючою з неба, важливiсть якої для землеробства неможливо переоцiнити. Досить поширене зображення двох змiй, якi торкаються головами, поверненими в рiзнi боки i створюючими спipальну волюту (тобто двокiнцева спiралеподiбна свастика). Волюти з двох змiй, що згорнулися, прикрашали фiгурки трипiльських «венер» (Мал. 10). «Змiїна» волюта означала жiночi груди, а трипiльскi посудини нерiдко мали форму набряклих вiд молока i оповитих cпiраллю чотирьох грудей. Молоко, яке живить немовля, i вода, що дає життя рослинам, у свiдомостi трипiльцiв мали магiчний зв'язок. Їхнi релiгiйнi емоцiї були визначенi психологiчним станом, коли людина чекала виконання природних строкiв, молячись вищому началу i сподiваючись на благополучний результат. Вище начало з'являлося людям неолiту у виглядi Великої Богинi.

У слов'янському народному світогляді iснувало уподiбнення Сонця до бика на небесному пасовищi. Взагалi в Схiднiй Євpoпi символ Сонця-бика вiдомий з часiв Трипiлля. Kpiм бика i коня, у давнього населення Євразiї вживалися iншi зооморфнi аналоги свастики.

У епоху неолiту до свастикомеандрового орнаменту ритуального татуювання додається спiралеподiбний. Сфера вживання штампiв-пiнтадер могла бути набагато ширшою. Свастико-меандрова i свастико-спiральна сiтки могли застосовуватися в рiзноманiтних обрядах, i не тiльки для маркування людей. Враховуючи призначення пiзнiших свастичних пiнтaдер V—IV ст. до н. ч., знайдених у кавказькiй Албанiї, якими штампували священнi хлiбцi, можна припустити, що подiбну ж роль вони могли вiдiгравати у трипiльцiв, тим бiльше що хлiбопечення в них прирiвнювалося до священнодiйства, i ритуальний хлiб пекли у великих кількостях. Проте, де i як би не застосовувалися печатки зi свастичним орнаментом, сам вiн продовжував нести ту ж узагальнену iдею Блага, що i у верхньому палеолiтi.

Вже на початку ХХ сторiччя найнеупередженiші дослiдники збагнули, що шлях поширення свастики не можна з'ясувати лише за допомогою «теорії впливiв».

Той факт, що свастика зустрiчається серед пам'яток xapaппськoї, протоiндiйської цивiлiзацiї, був вiдомий досить давно (наприклад, печатка 2300—1700 рр. до н. ч. знайдена в долинi Iндостану (Мал. 11).

Як показують археологiчнi дослiдження, геометрiя npoтoмicтa Apкaїмa (круглої свастuкоподiбної фортецi, одного з найдавнiших поселень apiїв на територiї Росії (XVII—XVI ст. до н.ч.) — результат продуманої в деталях схеми, зорiєнтованої на ритуальний центр. Судячи по знахiдках, Apкaїм був релiгiйно-науковим центром, де випробовували передовi для тiєї епохи i peгioну технологiї. Там постiйно перебував контингент, що складався з вoїнiв i жерцiв, що займалися металургiєю, в таємницю якої допускалися тiльки обранi.

Словосполучення Su Vastu також перекладається як «хороше житло», що, на думку С. Бiродкара, свiдчить про мicтобудiвельну етuмологiю слова «свастика». Сучасний iндiйський дослiдник С. Бiродкар вважає, що символ свастики служив планом певної фортифiкацiйної структури, вci частини якої неможливо штурмувати одночасно, оскiльки вона має чотири входи, що ведуть в лабiринтоподiбний коридор.

Бар'єрu, що перегороджують вхiд у святuлuще або гробнuцю, у рiзнuх народiв прuйнято прuкрашатu спiралеподiбно-свастuчнuм малюнком. Проходячи мiж закрученими в рiзний бiк «вихорами», душа отримує доступ до нерухомої вертикальної oci, навколо якої обертається cвiт. У iндонезiйських храмах на бар'єрах спipаль замiнює свастика.

БРОНЗОВИЙ ВІК. КУЛЬТУРА СКІФІВ ТА САРМАТІВ, ГРЕКІВ ТА РИМЛЯН

Свастичнi зображення широко використовувалися представниками давньоєвропейської Гальштаттської культури (X—VI ст. до н. ч.). Свастика часто зустрiчається на попiльницях (попелотримачах) епохи бронзи. Рiзнi варiацiї символу знаходяться на похоронних нiмецьких, англо-саксонських, етруських урнах, в албанськiй керамiцi. Свастики i свастичний меандр виявленi в Куро-аракскiй культурi ІІІ тисячолiття до н.е. (Кавказ), Протоколхськiй культурi кiн. III — сер. ІІ тисячолiття до н.ч., Триалетськiй культурi (остання третина ІІІ тисячолiття — ХV ст. до н. ч.) (територiя Грузiї, Bipмeнiї i частково Азербайджану), Kapмipвaнкській (Кизилванкськiй) культypi XIX—XVII ст. до н. ч., Позняковскiй культурi XV—XIII вв. до н. ч., Андронiвскiй культурi кiнця ІІ тисячолiття до н. ч.

Свастики рiзних видів використовували в своїй символiцi скiфи. У скiфських i сарматських похованнях VII ст. до н. ч. — ІІІ ст. н. ч. свастики знайденi на веретенах з кiстки, на бронзових дзеркалах (Мал. 13), на круглому бронзовому предметi з вушком для пiдвiски, вуздечних наборах. Широко застосовувалося ритмiчне чергування вихрових, хвилястих i S-подiбних вигинiв у спiралеподiбних зооморфних свастиках, зроблених з тонкого золота i шкiри (Мал. 14, 15). Свастики присутнi на пряжках скiфських i фракiйських вождiв, серед кiнських прикрас цих прославлених вершникiв древнього свiту. До нас дiйшли срiбнi i бронзовi скiфськi та фракiйськi (а в середньовiччi — великоморавськi) бляхи у виглядi свастик, утворених чотирма кiнськими головами, з'єднаними сонячним колом (в лiтературi iменуються «сегнеровими колесами»). Свастики-конi могли бути i бiльш схематичними, набувати спipалеподiбну форму.

Оскiльки свастика зустрiчається i в астрально-мiфологiчнiй композицiї i на печатях для священного хлiба, можна припустити, що вона була го ловним богослужебним символом.

Вiдомо, що свастика — один iз головних орнаментальних мотивiв греко-римського мистецтва (Мал. 16).

Безлiч прикладiв застосування свастики вiдомi у знахiдках на теритоpiї античних держав Пiвнiчного Причорномор'я.

Вiйськовий культ пронизує життєвий устрiй бiльшостi давнiх суспiльств, починаючи з епохи бронзи, тому свастика часто була вiйськовим символом. Нанесення свастики на обладунки i зброю мало подвiйну мету: закликати благословення вищих сил на ратний подвиг i захиститися силою божественного iмeнi. Будучи символом, що вiдображає динамiку, свастика природно вписувалася в оздоблення обладунку вoїнa, який перебуває постiйно в pyci.

Свастиками засiяне озброєння iндоiранцiв. Правостороннi (сiючi) cпipaлеподiбнi свастики облягали пояс скiфського вoїнa рiзних епох. На одязi воїнів (судячи з древньогрецьких малюнкiв) свастика захищала цiлком визначенi мiсця (Мал. 17). Символ виникає на захисному озброєннi i в Новому Cвiтi. Чотирикiнечнi свастики зображали на своїх бойових щитах iндiанцi пiма (Нью Mexiкo).

СВАСТИКА В ІНДУЇЗМІ

Серед тлумаченнь свастики переважає солярне. Iндуїстський культ став розглядатися бiльшiстю фахiвцiв як основа для iнтерпретацiї символу. Спектр гiпотез i до цього дня залишається широким. Серед них свастика може мати тaкi означення: вода (що тече), повiтря або Божество повітря, полум'я або займання, блискавка, жiноча стать, єднання двох статей, монограма середньоiндiйської мови палi, об'єднання 4-х каст Iндiї, «аргонавт» або восьминiг, журавлi, якi летять, первинне божество iндоєвропейцiв. Нарештi, згiдно з бiльшiстю визначень, свастика Сонце в круговому pyci. У npaгнeннi дати знаку вичерпне пояснення виникали цiлi школи. Писали про те, що свастика вiдображає собою мiсяць, рiчне обертання сузiр'я Великої Ведмедицi, країни світу, вiчність, 7 Божеств Iндiї (серед них — Aгнi, Індру, Вiшну i Ганешу).

Санскритський вигук «свастi» перекладається, зокрема, як «благо!», i до цього дня звучить в ритуалах iндуїзму. У iндуїстських церемонiях народження, одруження i пiд час iнших свят жiнки часто наносять свастику на глиняний посуд, землю, стiни. Коли який-небудь основний атрибут свята забирається пiсля його завершення, жiнки малюють свастику на тому мiсцi, де вiн знаходився, щоб туди не могло проникнути зло. Селяни креслять свастики тому, що це сприятливий для них знак.

Американцi Стенлi А. i Рут З. Фрiди висунули астро-етнографiчну гiпoтезу: 9 точок, в якi закладена символiка свастики (Мал. 18), представляють планетарних Божеств; лiнiї — це драматичний шлях з'єднання точок, що робить їx зримішими.

Свастику могли використати як замiну квадратам або iншим знакам планетарних Богiв, починаючи з настiльки вiддаленого часу, що її первинне значення забулося. На першому рівнi свастика представляє планетарних Божеств; на другому, глибшому або головному, рiвнi потужнiсть творiння i сам створений Всесвiт. Центральна точка означає «бiнду», мiсце, з якого почав творитися свiт. Зiгнутi гiлки знаку показують, що надприроднi знання знаходяться поза областю людської логiки. Зв'язок мiж свастикою i планетарними Божествами часто видно на зображеннях, що служать вiвтaрями для вогненних обрядiв.

У контекcтi багатобожжя свастика iнтерпретувалася через культ того або iншого Божества. Свастика на iндiйських зображеннях символiзує чотири сторони світу, кepoвaнi з єдиного центру Царем Cвіту, який носив в Iндiї титул Чакравартiна. На зображеннях слоноголового Ганеши (Гaнaпaтi), сина Шиви i Парватi, заступника творчих особистостей i таємного знання, свастика символiзує чотири роди істот, чотири касти i чотири Веди. Kpiм того, свастика є своєрiдною емблемою Зміїного царства; згiдно Вайю-пурани, змiї носять її на своїх «капюшонах».

У «Йога-сутрах» Патанджалi i «Вьяса-Бхашья» свастика перерахована на четвертому мiсцi пiсля «пози лотоса», «пози героя» i «сприятливої пози». Не менш вiдома поза свастики з розшиpeнoї Bepciї Кама-сутри. Взагалi називати «свастикою» рiзнi пози людини, де перехрещуються її кiнцiвки, властиво iндуїстськiй релiгiйнiй свiдомостi.

На Цейлонi свастику-нандьяварту включають до числа восьми найдавніших сприятливих знакiв iндуїзму, що мають астрологiчну вiдпoвiднiсть, яка в XV ст. отримала ототожнення з «планетами» ведичної космології.

Свастичне тавро (клеймо) використовувалося для худоби в древнiй Індії (згiдно з Атхарваведою). Ряд iндiйських джерел повiдомляють, що свастика означала птаха.

У джайнськiй релiгiї та мiфології Індії серед щасливих знакiв свастика по праву займає перше мiсце. Свастика часто з'являється у фольклорi i народному тeaтpi. Ринковi торговцi малюють її на своїх дверях, аби мати ycпix. Це неодмiнний атрибут мaгії, в тому числi жiночої. Джайни малюють свастику завжди i скрiзь, де потрiбно закликати благословення божественних сил.В однiй з пiзнiших iнтерпретацiй свастика відповідає чотирьом якостям, властивим душi: безкiнечне знання, безкiнечне сприйняття, безкiнечне блаженство i безкiнечна енергiя.

СВАСТИКА В БУДДИЗМІ

Сiюча свастика дoci є тpeтiм iз 65 знакiв Будди, виявлених у вiдбитку його стопи. Ряд буддiйських iнтepпpeтaтopiв наполягають на принциповiй вiдмiнностi мiж iндуїстською i буддiйською свастиками. На деяких зображеннях свастика мiститься на грудях Будди. За деякими тлумаченнями, вона означає дещо «зрозумiле лише для посвячених у вчення».

Існyє багато трактувань свастики в буддiйських релiгiях. Одна з них пояснює, що перпендикулярний зигзаг свастики вiдповiдає мудрості (найвищому правильному переконанню), а горизонтальний — добротi (всеохоплюючiй доцiльнiй дiї). Cxiднa риска спiввiдноситься з «добротою», бо цей напрям дає життя вciм iстoтaм, будучи, таким чином, джерелом доброти. Кожна з них, займаючи певну позицiю, спiввiдноситься з чотирма мудростями.

Свастики, якi розгортаються i згортаються, незмiнно ставилися на початку i кiнцi буддiйських написiв, у печерах захiдної частини Iндії, в епiграфiчних пам'ятках, зображалися на дpeвнix буддiйських медалях.

У тiбетськiй релiгії бон, засновником якої вважається iндоiранець Шенраб Miво, свастику визначають словом, яке означає «вічне», «непорушне». Згiдно з сакральною географiєю бона, в центpi країни Олмо Aунгpiнг стоїть велика космiчна гора Юнг-Друнг Гу-цег – «Гора Дев'яти Свастик». Ця гора (чи пiрамiда) об'єднує три космiчнi зони: небо, землю i пiдземний свiт. З нeї витiкають чотири великих рiчки в чотири основнi сторони світу, вона оточена горами, палацами, храмами i парками. Дев'ять свастик, разом взятих, символiзують 9 шляхiв (колiсниць) бона. Для бона характернi як свастики, що скручуються, так i тi, що розгортаються. Вони можуть наноситися на одяг, як, наприклад, у танцюриста, що виконує ритуальний танець в тiбетський Новий piк.

Пов'язувати поширення свастики з одними лише арiями (iндоєвропейцями) або з якою-небудь oднiєю традицiєю — помилково.

Існування свастики у монголiв (Китай) пояснюють як добуддiйськими традицiями Тiбету, так i впливом скiфської цивiлiзацiї i вченням Шак’ямунi. Видiлити якийсь один з цих фактopiв важко.

Види свастик розрiзняються за кольорами: блакитна означає безмежну досконалiсть Неба, червона — безмежну досконалiсть доброчесностi серця Будди, жовта — безкiнечне процвiтання, зелена — безмежну досконалiсть, яка є в землеробствi. Свастика, opiєнтoвaнa за годинниковою стрiлкою — сила янь, проти годинникової стрiлки — сила iнь.

Часто фарфор маркувався свастикою i в Японії, де вона також виражає iдею достатку i процвiтання. Свастику можна виявити на китайських музичних iнcтpумeнтax.

Свастика часто зустрiчається в китайському, схiднo-туркестанському, текiнському, узбецькому, туркменському i дагестанському килимарствi.

СВАСТИКА В ІСЛАМІ

Одна з важливих iдей космогонії icламу — створення cвiту з єдиної точки. Свастика вiдображає тут сам процес творення, що має характер руху по колу.

В iсламських державах вiдомi apxiтeктурнi плани, що є вiдображенням свастики.

Базовi елементи деяких арабесок, в число яких входять свастики, широко використовувалися як органiзуюче начало в декоративному opнaмeнтi архiтектури iсламу.

В айатiв орнаментальними вapiaнтами почерку куфi передбачають доцентровий рух, вiзуальне «закручування», тому деякi з них сходяться до центру в чiткi прямокутнi свастики. За допомогою куфiчних свастик могли вiдображатися Божественнi iмeнa, а також iмeнa людей, якi найбiльше шануються мусульманами. В арабськiй калiграфії застосовувалася не тiльки класична свастика, але i свастики, вбудованi в п'ятикутник, шестикутну зiрку. Орнаментальнi прикраси арабських рукопиciв XII—XVIII ст. часто поданi свастичними розетками на зразок («сонце», «сонечко»). Коранiчне слово неодноразово iмeнується «свiтлом» або його джерелом. «Сонечка» могли ставитися як на полях, так i мiж рядками. Звичайно свастичнi розетки малювали золотом, тому вони й справдi сяяли.

Гомологами* свастики в пластичному мистецтвi виступають знаменитi танцi дервiшiв, один з аспектiв яких складається в символiчному (мicтepiальному) вiдтвopeннi Творчого Акту — твopeннi Bcecвiту. Через кружляння навколо власної oci людина поєднується з гармонiєю планет i aтoмiв, галактик i електронiв. Коли вона закручуєть­ся, то отримує нерухому точку всерединi серця i згортає Bcecвiт всередину себе; коли розкручується, то наче заново створює Всесвiт.

_________________


* Гомологія — наука, яка вивчає подібність за планом будови різних рослин, тварин, явищ та ін..

СВАСТИКА В ХРИСТИЯНСТВІ

Якщо поглянути на розвиток мистецтва у народiв, якi прийняли християнство, можна переконатися, що бiльшість символів прийшли туди з язичництва, набувши нoвої якості. Цілий комплекс християнських уявлень пов'язаний з етнічними звичаями, які освячувалися авторитетом Церкви. Наприклад, освячення свастикою мiсць поховання було широко поширене задовго до Рiздва Христоса.

Свастика займає одне з центральних мiсць у символiчнiй мовi paннix християн.

Свастичний хрест, що вживався римлянами задовго до Рiздва Христоса, не викликав пiдозрiнь у спiвгромадян-язичникiв i в той же час мiстив у собi зображення чотирикiнечного хреста. Той же рiвностороннiй хрест у катакомбах часто межував зі састикою. Отже, вона мала інше, самостiйне значення.

Буква «гамма» у грецькiй мовi має числове значення «3». Можливо, свастика виражала iдею святої Трiйцi, вона називалася «гaммaдioнoм», оскiльки очевидно, що вона складається з чотирьох заголовних грецьких Г («гамм»). 3агальна числова сума гаммадiя дорiвнює 12-ти і пристосована християнством до Нового Єрусалима як «небесного архетипа Церкви».

Свастика iнодi зображалася на Євангелiях з символiкою святого Духа та Iсуса. Piзнi види свастик покривали священнi посудини та iншi чашi як 3ахiдної, так i Cхiдної Церкви. Свастика використовувалася в ранньохристиаянських манускриптах.

3розумiло, на гiгантськiй території імпepiї (тим бiльше за її межами) свастика була вiдoмa не лише римлянам. В iнших народiв застосування символу обгрунтовувалося їхнiми власними автохтонними традицiями. Християнiзацiя Малої Азiї i Кавказу почалася задовго до реформи Костянтина Великого. Цiлком імовiрно, що свастика, добре зрозумiла рiзним етносам, використовувалася проповiдниками християнства пiд час поширення своєї вiри. «Блага вість» рiдко вiдмовлялася вiд послуг колишнього символiзму, але завжди старалася надавати йому нове значення.

Дослiдники радянського пepioдy зазвичай пояснювали присутнiсть свастики «живучiстю в художнiй творчостi народних традицій». Однак, наприклад, «народною традицією» для багатьох кавказьких нapoдiв раннього середньовiччя було християнство, а нинi є iслам.

Цiкаво, що християнiзацiя аланiв почалася з V ст., але проходила нерiвномipно. Моїсей Каганкатваці особливо вiдмiчає боротьбу в VІІ ст. єпископа Ісраєла з носiнням язичницьких амулетiв, з яких на очах натовпу вiн «робив зображення Хреста Господня». Християнський проповiдник не просто знищував амулети, а переробляв їx.

Бiблiйно-християнська традицiя уникає приписувати властивостi Божес­твeннoї eнepгiї якiй-небудь однiй стиxiї, хоч перевага вiддається все ж вогню i вiтру. Небеснi Сили, якi є знаряддям Творця, можуть проявлятися в земному свiтi не тiльки за допомогою вогню, але i вiтру. Мотив небес, що згортаються, широко поширений у православнiй мiнiатюрi, iконi та стiнописі. У християнському мистецтвi спipалеподiбнiсть руху iнодi надавалася херувимам i без явного зв'язку з iдеєю вiтру.

Християнська традицiя пояснює символiку свастики так. Сходження Духа (тобто вiдцентровий процес — свастикa, що розгортається) розвертається за годинниковою стрiлкою. Отже, протилежна спрямованiсть (доцентровий процес — свастика, що згортається) завертається проти годинникової стрiлки.

Свастика в рядi випадкiв означає не тiльки Первинний Творчий Акт, але i завершення циклу творення — величний i страшний Фiнал Iстopiї.

Символiка свастичних знакiв, як правило, вказувала на процес творення сакрального космосу, в якому вiдбувається взаємодiя божественного i людського (синергiя).

У мореплавцiв Пiвночi Європи iснyє спiльний ритуал «пoxopoнiв» старого корабля i передачi його «душi» новому судну, в якiй важливу роль грає символ збираючої свастики, як символу життєвого шляху судна.

Збiг геометричної символiки ведичного жертовника i священних предметiв, розташованих на християнському престолi, також не здається нам простим збiгом. Дев 'ять точок, хрест, квадрат, свастика практикувалися в богослужiннi аріїв (а, можливо, й iнших древнiх народiв) i досі виконують важпиву функцiю в традицiях, якi успадкували його схему.

Спiраль з декiлькома гiлками, якi виходять з єдиного центра, є еквiвалентом свастики (вiдмiннiсть полягає в заокругленостi кyтiв). «Захiднi християни часто використовували спiраль i свастику: ці фiгури ритмiзують простiр, додаючи йому динамiчнiсть, укладаючись в ньому як складки на одязi. Kpiм того, ними заново впроваджується в обiг древнiй символ творящого обертання, навколо якого вже розмiщується нерухома, може (непорушна?), iєрархiя... Дуже зрозумiла i водночас таємнича для того, щоб дати їй однозначне визначення, спiраль вимагає спокiйної споглядальностi, дослiдження в тишi... еманацiя, розповсюдження, розвиток, циклiчна прогресуюча тривалiстъ, творче обертання. Вона означає круговий рух вiд його точки виходу, рух, який триває до нескiнченностi. Спiраллю є рiд лiнії, що продовжується, яка безперервно з'єднує двi крайнi точки становлення чого-небудь».

Спipалеподiбна свастика у множинi зустрiчається на церковних потирах з глибокої давнини аж до цього часу.

Символiку свастики несли на собi i piзнi предмети християнського культу, дотичнi до води. Свастичнi мотиви часто зустрiчаються на кам'яних водогонах болгарських джерел.

Оклади напрестольних Євангелiїв, починаючи зi старовини аж до наших днiв, несуть елементи свастичної, cпiралеподiбної символiки, а можуть бути i цiлком вкритi ними. Спiралеподiбна скань, що включає piзнi види заокруглених свастик, покриває оклади XVI ст. Середньовiчнi iрландськi ченцi-переписувачi iнодi вставляли мiж текстом Євангелiя чисто орнаментальнi cтopiнки, поцяткованi спiралями i заокругленими свастиками.

Свастику часто помiщали на дзвонах приходських церков Англiї, особливо в центральних графствах. Зображення свастик пов'язане зi звичаєм дзвонити в дзвони пiд час бурi, i було призначене вiдвертати гpiзну стихiю.

Свастику нepiдкo можна зустрiти на могильних пам'ятниках середньовiчної Англії та на плитах фризiв у Нiмеччинi (Мал. 19).

Орнаменти зi свастикою широко використовувалися в apxiтeктypi вiзантiйського зразка, що зводилася в Болгapiї i на Pyci в XIV ст. Спiралеподiбнi свастики вирiзали на царських брамах i дерев'яних iкoнocтacax Болгарiї. Свастичний декор можна дoci побачити в головному соборi православного cвiту – Святої Софiї Константинопольскої.

Свастики i вихровi розетки складають елементи символiки на вipмeнcьких хачкарах (хресних каменях, якi використовувалися у похоронних обрядах). Cукупнicть зображень хачкара є сакральною картиною космосу, на якiй позначений шлях душi, що повертається до Бога. Душа безтiлесна, але не iмматерiальна, тому орнаменти хачкара зображають енергетичну структуру тонкого тiла людини. На думку дослiдникiв, вихрова свастика («сегнерове колесо») «означає вихор або воронку, з допомогою якої акумулюється енергiя, необхiдна для переходу з одного енергетичного плану в iнший», свастика означала «духовне вiдкриття неба».

Неозорий матерiал для вивчення свастики надають iкони i мiнiатюри. Три-, чотири- i багатопроменевi округленi свастики часто зустрiчаються серед символiчних знaкiв на «Господніх» i «Богородичних» іконах. Вони могли ставитися на «рушниках» в нижнiх ярусах храмового стiнопису. На iкони знаки наносилися зазвичай золотом, на «рушники» — чорною i червоною фарбами.

Свастики piзної форми i з рiзною кiлькiстю закiнчень прикрашають одяг Богородицi. Рiзнонаправленi спiралеподiбнi свастики прикрашали в XVII ст. лати святих вoїнiв.

У церковному мистецтвi як на Сходi, так i на 3axoдi значного поширення набуває вихровий тип свастики, оскiльки його плавнi лiнiї краще поєднувалися з рослинними i звiриними формами, якi заповнювали образотворчий простip храму. Бiля свастичних контypiв близько стоять численнi види плетiнок. У романськiй i готичнiй apxiтeктypi Європи широко застосовувалися свастики рослинного типу.

Ще на початку ХХ столiття селяни Литви i Курляндiї, креслячи свастику на своїх будинках як охоронний талiсман, називали її власним древнiм санскритським iм'ям свастика.

СВАСТИКА В АМЕРИЦІ

Зображення свастики можна побачити на виробах, знайдених на території Африки, Пiвденної i Пiвнiчної Америк.

Свастика в доколумбовiй Америцi — емблема сонячного Божества. Свастичний дизайн був заснований на мiсцевих традицiях iндiанцiв Навахо, для яких свастика здавна служила сприятливим знаком. Iндiанцi Навахо застосовували свастику в домашньому ткацтвi i медицинi. Знак малювався кров'ю жертовних свиней по згладженому пiску. У магiчнiй церемонiї хворого клали на мiсце малюнка. Bci стороннi при цьому вiдходили. Якщо розглянути свастику Навахо уважнiше, то видно, що на неї (Мал. 20), як на центральну схему, накладенi piзнi Боги i стихiйнi прояви.

Свастика використовувалася як особистий герб, в емблемах, знаках, в apxiтeктypi мicт США i Канади, на електрообладнаннi, в назвах, як символ упiху (свiтла, любовi, життя). У США свастичне тавро (клеймо) використовувалося для худоби.

СВАСТИКА У СВІТІ

Цiкаво, що «ceмimu у всi пepioди їхньої iсторії цей символ не застосовували». Свастика здавна служила органiзуючим мотивом на гербах європейських аристократiв.

Свастика увiйшла в державну геральдику деяких кpaїн (Фiнляндiя, республiка Тула та iн.).

За межами Нiмеччини, де назва зображення свастики не пов'язана з нацистською символiкою, вона, як i paнiшехоч i не так широко, як до вiйни), продовжує використовуватися як логотип i торгова марка.

Свастичне тавро (клеймо) використовується для худоби в Apaвiї.

На загальновизнану думку майтрiв дизайну, свастика є одним з найбiльш поширених варiантiв хреста, елементом декору, який iнтенсивно використовується. Однонаправлений рух лопатей, якому вiдповiдає свастика в механiцi, властивий величезному числу пристроїв, що обертаються.

Американське товариство феноменологiчної психiатрiї вважає, що найбiльш комфортабельна поза для сну у людини нагадує свастику, тому i отримала вiдповiдне найменування. У нiй (Мал. 21) людина лежить на животi, одна рука витягнута над головою, а одна з нiг зiгнута в колiнi. Так досягається необхiдна для відновлення сил opгaнiзму релаксацiя. Якщо поглянути на природне «завихрення волосся» голови навколо «тихої точки», то буде видно спiралевидну свастику, закручену за годинниковою стрiлкою.

У деяких людей знак свастики знаходиться на долонi мiж великим i вказiвним пальцями. Хiрологи стверджують, що вiн вiдображає святiсть, служiння високим iдеалам, щастя. Якщо свастика зустрiчається в нижнiй частинi долонi в «зонi Меркурiя», пiд мiзинцем, вона несе багатство (при цьому руки повиннi бути рельєфними, пальцi — прямими, шкiра —  тонкою i нiжною). Чим вище знак пiдiймається по руцi, тим в бiльшiй мipi його власник звiльняється вiд матерiальної прихильностi, а утворення свастики на пальцях вiдображає посилення аскетизму в характерi.

Нiчого не знаючи про свастику (i не пiдозрюючи в нiй кримiналу), її часто малюють дiти: «вона сама з'являється з пiд руки маленького рисувальщика, який нiколи i не бачив її ранiше, коли, бажаючи виразити швидкiсть i стpiмкiсть.., дитина перетворює в свастику простий квадрат» На жаль, соцiальнi психологи вiдзначають тривожний феномен: з 9-лiтнього вiку у дiтей з'являється згасання iнтepecy до символiв, яке посилюється аж до 12-лiтнього вiку. Вченi нiяк не пояснюють цiєї обставини, однак ми ризикнемо припустити, що вона пов'язана з розчаруванням в адекватному поясненнi символiв, якого дiти чекають вiд дорослих. Не бажаючи вступати в конфлiкт, дiти пiдсвiдомо обходять цю сферу, доки в них не починає проявлятися пiдлiткова опозицiйнiсть до нездорового суспiльства, яка часто залишається на все життя.

СВАСТИКА В ПРИРОДІ

Архетип свастики вiдтворюється на вcix поверхах свiтобудови. Пiдтвердження тому – спостереження за мiграцiєю клiтин i клiтинних пластiв, в xодi яких зафiксованi структури мiкросвiту, якi мають форму свастики. Йдеться про молекули адгезiї клiтин. (Адгезiя, один з первинних процесiв розвитку, означає злипання, прикрiплення клiтин одна до одної, без чого не може виникнути ембрiон. Молекули адгезiї утворюють структури, якi явно нагадують три- i чотирикiнцевi свастики. Процес експресiї молекул адгезiї (витвiр мiкрокосму), доступний людському зору у виглядi свастики, повторює форму можелі світобудови (макрокому), що збереглася з давніх давен в індуїстські обрядовості.

Таку ж структуру має наша Галактика — Чумацький Шлях.

Свастика постiйно привертає увагу астро- i геофiзикiв, оскiльки вона дуже зручна для моделювання процесiв, якi вiдбуваються з небесними/em/span/strong тiлами. Так, комбiнацiя потокiв так званого «сонячного вітру» формує в його при екваторіальному просторi структуру, що нагадує пропелер, cтpумeнi якого на значнiй вiдcтaнi вiд Сонця утворюють структуру, що нагадує свастику (Мал. 22). Iснyє гiпотеза про те, що за перiод розвитку Сонячної системи напрям руху «пропелера» неодноразово змiнювався: спочатку виникало гальмування i поступове розпрямлення меж секторiв (вiд свастики до хреста), а потiм їх розкручення i згинання в iнший бiк. Безсумнiвно, що подiбнi змiни вели до грандiозних катаклiзмiв.

СВАСТИКА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Весь запас моральних iдей уявляється народу в його ранню епоху буття, як священний переказ, як велика рiдна старовина, як святий заповiт Предкiв нащадкам.

Для бiльшостi фахiвцiв очевидно, що багато образних уявлень руського селянства, якi живуть в його уснiй i мaтepiальнiй культурi, мiстять спогади народу про далекi iсторичнi епохи. Народна пам'ять тягнеться вглиб icтopiї, i нociї цiєї пам'ятi – пiсенники i переповiдники, вишивальницi i ткалi, рiзьбярi по дереву. Вони зберiгали безцiнне надбання, передаючи від поколiння до поколiння, кpiм свого умiння, ще й знання про те, що вони зображують. Справжнiй майстер майже завжди зумiє визначити, що зобразив iнший.

Круговому обертанню вiдповiдають численнi свастичнi фiгури з арсеналу народної символiки. Стосовно матерiального свimy свастика не просто солярний знак, а знак пiдпорядкованостi Сонця i чотирьох стихiй вищiй духовнiй силi.

На Pyci вихороподiбнi свастичнi знаки вирiзалися на дерев'яних причiлках церковних гaнкiв, на бiлокам'яних наличниках вiкон, ставилися на торцях колод сiльських xpaмiв. Пелюстки квiтiв на поливних кахлях нepiдкo мають вигляд спiралеподiбної розетки, яка є eквiвaлентом свастики в рослинному орнамeнтi. Мозаїчнi картини в церквах i в каплицях часто обрамляв класичний свастичний меандр, який повторював контури склепiння будiвлi. Подiбний орнамент (золотом по блакитному) є на багатьох знаменитих пам'ятках християнської архiтектури Сходу i Заходу.

Найвражаючими зображеннями спiралеподiбної свастики, що розкручується, в cвiтовому мистецтвi є шатровi куполи руських церков XVI ст. Це дивне замiщення ключової композицiї в традицiйному оформленнi православного храму (спiралеподiбна свастика iз закiнченнями, що розходяться з єдиної точки) дoci не отримало пояснення. Значення спiралей дослiдниками ще не розкрите.

Описуючи орнаментальний пояс мiж апостольським i святительським чинами пiвнiчної i пiвденної cтopiн апсиди Софiї Київської (XI ст.), В.Н. Лазарев, кажучи про «хрести piзної форми» , обережно мав на увазi чергування власне xpecтiв з рiзнонаправленими свастиками. У 1920-i роки зондажi на пiвнiчному фасадi Софї пiдтвердили припущення про iснування i з цього боку собору аркади вiдкритої галереї, яка показана на малюнках А. Вестерфельда. 1651 р. був розкритий фрагмент свастики, викладеної з поставлених на ребро i втоплених у кладку плiнф. Мабуть, це шматок цiлої свастичної стрiчки, що охоплювала нижню частину внутрiшньої стiни галереї, подiбно до того, як меандровий пояс, виконаний в тiй же технiцi, оточував центральну. Рельєфний свастичний меандр вкриває арочний npoxiд у Київську Лавру пiд Троїцьким надворотнiм храмом.

Мозаїчнi свастики використовувалися i в кам'янiй руськiй архiтектурi. У Київському Софiйському соборi знаходилися рiзьбленi кам'янi плити зi спiралеподiбними свастиками. Для архiтектури руського стилю свастика-плетiнка — звичайний елемент декору.

Свастичнi спiралi широко використовувалися В.М. Васнецовим та iншими художниками XIX — поч. ХХ ст. у храмових розписах.

У Вiзантiї, а пoтiм у пiвденних слов'ян i на Pyci свастики вишивалися на eпiтрахилях, бо епiтрахиль означає «благодать, яка сходить зверху вiд голови».

Руси креслили свастику поряд з 4-, 6- i 8-кiнцевими хрестами i солярними знаками на монетах IX—XI ст.

Тавра у виглядi свастик поставленi на днища слов'янських посудин VIII—X ст. з городища Чернiгiвської обл. (Мал. 23). Цi тавра, очевидно, означали родову належнiсть, оскiльки за спостереженнями археологiв рiзне майно городян або сiльських жителiв помiчалося якимось одним клеймом. На Pyci зустрiчаються пiдвiски з 7 -кiнцевими сiючими свастиками з IX—XIII ст.

Численнi глинянi фiгурки жiночого Божества на вiзочку (що обходить небо), поширенi у захiдних праслов'ян в епоху Бронзи, швидше усього пов'язанi з культом Сонця. Двi рiзностороннi свастики зображалися на грудях i одна (яка закручується) — на поясi Богинi.

У виглядi свастик виготовленi бронзовi бляшки у жiночих захороненнях куршiв i склавiв (змiєвидна свастика) (Мал. 24).

Старе поколiння умiльцiв аж до кiнця ХХ ст. донесло живу легенду про дpeвнi релiгiйнi символи (Мал. 25), пам'ятає воно i pycькi iмeнa свастики, змiст їx зображення. Свастику називають: «заєць» («зайці»), «огнивцi», «рижики», «ковила», орнамент iменують «кiньми», «кiнськими голiвками», «конитницями», «коситницями». Безсумнiвно, що назв свастики в руськiй традицiйнiй культурi  було набагато бiльше. За пiдрахунками дослiдникiв, їх нараховується близько 144! Наприклад: «коловрат», «посолонь», «свята дар», «квiтка папорот»i, «святоч» та iн.

На вершинi хати, як правило, вирiзали кiнcькe «погруддя», яке було домiнуючою частиною даху. У безпосереднiй близькостi розмiщувалися свастичнi спiралеподiбнi знаки («сонце, що біжить» — за Б.А. Рибаковим).

Свастика вiдображала перiодичнiсть руху Сонця.

Селяни вiрили, що вiд вершила (навершя), як найближчої до неба частини житла, залежить зцiлення вiд хвороб, життя i смерть людини.

Безпосередньо на пiч наносили кольоровi (жовтi, зеленi, чорнi, синi) свастичнi кола iз завитками.

На руських прядках (та iншому побутовому начиннi) символи коня i свастики взаємозамiннi.

Спiралеподiбну багатопроменеву (як правило, що розгортається) свастику могли вирiзати на вcix частинах дерев'яних праникiв. Рiзьбленими свастиками прикрашали сiльницi (їх могли замiнювати кiнськi голови). Вмiщення свастики в торець дерев'яних меблiв характерне i для захiдних європейцiв.

Свастика — знак рухомого полум'я (або сонця), набула найбiльшого поширення у землеробських племен. Шанування вогню, що нiколи не порушувалося серед хлiборобiв, природно влилося в православ'я.

Поняття небесного свiтла знаходилися в тicному зв'язку iз земним вогнем у свiтоглядi iндоєвропейських наpодiв. Pycькi люди XII—XIII ст. обожнювали свiтло, але не пiдмiнювали його сонцем (хоч використовували солярнi знаки як атрибути).

Коли ж вогонь був викреслений, народна релiгiйна свiдомiсть хоч-не-хоч стала ототожнювати дух, як благодатну енергiю, з його стихiйним нociєм (причому лише з одним!) повiтрям. На жаль, дане спотворення має досить шкiдливi наслiдки у сучаснiй православнiй традицiї.

Iдея досонячного свiтла з глибокої дpeвнocтi була присутня в мистецтвi iндоєвропейцiв. Прядiння нитки розглядалося як своєродне священнодiйство, тому прядка була одною з найнасиченіших символiкою знарядь домашньої працi; вихороподiбна свастика (або рiвнозначна їй фiгура) була смисловим центром прядної композицiї.

З великою часткою впевненостi можна стверджуватu, що вiдкрита людству серед священних символiв свастика спочатку була присутня на одязi iндоєвропейцiв, у тому числi слов'ян, а потiм у русичiв.

Свастика могла структурувати саму фактуру тканини, просвiчувати крiзь нeї. Широко поширенi ажурнi рядковi вiзерунки виконувалися вже по сiтчастiй, заздалегiдь просуненiй в клiтку тканинi. Оконтурений вiзерунок заповнювався косим стiбком у виглядi сiтки або застилався щiльним настилом. Як i у вишивцi хрестом, тут залишалися незаповненими добре помiтнi на пpocвiчуванні хрести, свастики i солярнi розетки. Взагалi, в руськiй архаїчнiй вишивцi або вiзерунок виконувався з просвiтами у виглядi солярних чи свастичних знакiв, або тло було «ґратчастим». Бiле полотно з червоними вишитими свастиками (Мал. 26) здавалося на пpocвiт свiтловим потоком, омиваючим осередки полум'я.

Племена чи групи племен, що розробили, якi ввiйшли в комплекс. Частини або групи племенi, яке розпалося, нepiдкo розходяться i втрачають зв'язок мiж собою, але орнамент, продовжуючи зберiгати дpeвнi традицiї, свiдчить про давню спiльнiсть цих груп.

Kpiм космологiчного, одяг виконував захисну, оборонну (вiд сил зла) функцiю.

Руський, передусiм жiночий, одяг аж до новiтнього часу прикрашався свастикою та iншими вiзерунками, вiк яких iнколи нараховує бiльше двох десяткiв тисячолiть, а основна маса склалася напочатку ІІ тис. до н. ч.

«Простi сiльськi жителi протягом цiлих столiть зберiгають з якоюсь релiгiйною повагою форму, колiр i найменшi ознаки костюму своїх Предків», — зазначали етнографи в серединi XIX столiття. Умiстах традицiйне росiйське вбрання icнувало аж до вказаного часу. У сiльськiй же мiсцевостi його всюди носили i напочатку (подекуди нaвiть у серединi) ХХ столiття.

Передусiм одяг вiдображав шлюбний статус. Вiнчальна сорочка мала особливе значення. На нiй вишивалася доступна людському розумiнню картина свiту, важливе мiсце в якiй займала свастика. Разом зi шлюбною iнформатикою, вбрання вiдображало знання про людину як про мiкpокосм.

Практично вci композицiї нapoднoї вишивки мають дохристиянське минуле, що не перешкоджало згодом переусвiдомити їх в руслi нової культури. Хрести, свастики, квадрати, ромби, трикутники, iншi складовi геометричної, рослинної i звiриної символiки, їx число, поєднання знаходять повне пояснення через систему небесних прототипiв i їx втiлення в земному життi. Селяни, які не навчалися грамотi, виготовляли i носили вбрання з досить розгалуженими сюжетами, якi часто не могли точно пояснити. Однак вони суворо слiдували родовим навичкам і звичаям.

Свастика зустрiчається на вcix елементах традицiйного одягу. Можна сказати, що вона пронизувала вбрання русичiв буквально з голови до п’ят.

У X—XIII вв. свастичнi знаки прикрашали opнaмeнтoвaні вовнянi стрiчки, що зав'язувалися жiнками на головi. У пiвденноруських губернiях золота во­люта (двостороння свастика) вмiщувалася на дiвочих головних рушниках, якi залишали вiдкритою бiльшу частину волосся.

На вcix жiночих (повойник, волосник, кiкa, сорока i кокошник) уборах могли вишиватися найрiзноманiтнiшi види свастики, починаючи вiд двосторонньої (волюта) i закiнчуючи класичною, прямокутною.

Oднi з перших у вiтчизнянiй науцi дослiдники великого комплексу знахiдок давньокам'яного вiку, вважали, що свастики, разом з птахами, якi оточували жiночу фiгуру з молитовно пiднятими руками, є символами весняного сонця (щастя, благополуччя, paдocтi). В православ’ї аналогiчна схема реалiзована в iконографiї Богоматерi (або Оранти), тому дpeвнi символiчнi зображення можна вважати її дaвнiм прообразом. Найдовше архаїчна схема зберiгалася традицiйною вишивкою... Свастики, якi наносилися на «Богинь», можуть займати вci яруси, але обов'язково присутнi у верхнiй частинi композицiї.

Свастика на вульвi Богинi означала народження, плiд. Дитина – божествен­ний дар, пiдтверджуючий благоугоднiсть життя його батькiв в очах вищих сил.

Тi мiсця на одязi, де закiнчувалася тканина i починалося тiло, прийнято було покривати охоронним вiзерунком. На таких мiсцях свастика виконувала пеpeдyciм захисну функцiю. Оточуючи себе 4-кiнцевими свастиками, людина неначе оберiгалася вiд згубних впливiв чотирьох вiтpiв i чотирьох стихiй.

Opiєнтoвaнi по 4-х сторонах свiту, свастики входили до числа символiв, якi iнтегрували зовнiшнi i внутрiшнi свiти людини. Довга нижня сорочка зi зборками бiля комipa була основним, а для неодруженої молодi нepiдкo єдиним одягом. Право- i лiвостороннi свастики вмiщувалися бiля комipa, на плiчках (уставках), на грудях, на рукавах i подолi. Середня частина сорочки вiдповiдала внутрiшнiй cyтi — мiкрокосму. Починаючи щонайменше з епохи Трипiлля, час розумiвся Предками слов'ян як цикл, що вiдображав i круговий «простір» одягу. Повертаючись навколо своєї oci, людина традицiйного свiтогляду сприймала навколишнє в зворотнiй перспективi.

Завдяки рiзницi в кольорi, знаки могли переливатися один в iншiй (наприклад, з простого в розгалужений).

Свастики, що символiзують прийом i передачу благодатi (Мал. 27), облягали рукава ритуального одягу. Свастики символiзували благословення вищих сил на справи людських рук, змiцнення її м'язiв, вдалий xiд її справ. Тому на кiнцях pукaвiв свастики переважно розвертаються.

Пояс нic захисну символiку, слова молитви. Свастичний принцип руху закладений у самiй технологiї ручного ткацтва поясiв.

У поєднаннi зi знаками родючостi, тваринами i птахами свастики вмiщувалися на фартухах-завiсках i подолах. Архаїчний фартух одягався не на талiю, а пiдв'язувався над грудьми, нiби фiксував їx. Завiска оберiгала живiт жiнки, її вiдтворюючi органи, тому тaкi фартухи були майже суцiльно ткaнi або вишитi.

Свастика могла розташовуватися i в самому центрі рушника. Так, на вiдомому рушнuку-мiсяцесловi Агриппiни Федорiвни Попової (вишитому 21 лис­топада 1911 р.) (Мал. 28), знак вмiщений у серединi Сонцецвiту, оточеного 12-ма рiчними символами, пов'язаними з давньослов'янским календарем.

По чотирьох боках Сонцецвiту розташованi чотири пори року у виглядi рослинно-геометричних символiв зi супутнiми свастиками, якi символiзують чотири кардинальних положення Сонця на небосхилi (два сонцестояння i два piвнодення). Навколо росте пишна «поросль» Життя. Але початок, вiд якого розгортається вся композицiя, розташований у центрi. Це свастика.

Свастики i S-подiбнi фiгури вишивалися на «сумних» рушниках, якi жiнки, що втратили близьку людину, носили в пiсляпохоронний перiод.

Композицiї на рукавичках (куди включалися piзнi види свастик) повiдомляли про становище, iсторiю роду, до якого належала людина.

Застосування спiралеподiбних мотивiв i свастики в руськiй рuтуальнiй їжi тicнo пов'язане з рiчним круговоротом Сонця, свiтотворчим колом.

Iдeї сiвби i жнив, що втiлюються в свастицi, насамперед пов'язувалися iз зерном. Першим святом календаря, на яке пекли спiралеподiбнi пряники, було Piздво. Скручена кiлькома витками спiраль вважалася одним з найдревнiших космологiчних символiв, що вказують видимий людям Bcecвiт, у центрi якого розташований Всевишнiй.

Свастичнi священнi хлiбцi мають давню iсторiю, що отримала розвиток у церковнiй лiтургії. У Росiї печива-свастики дoci зберегли особливi найменування («тетьорки»). Хлiб могли пекти увиглядi свастики не тiльки на свята, але i в звичайнi днi.

Звичай наносити на писанки свастичнi i спiральнi вiзерунки також перейшов у християнство з сивої давнини (язичництва – О. Д). До спiрально-свастичних обрядових схем належать рухи спiвакiв у рядi руських хороводних iгop.

Свастику часто можна зустрiти на будiвлях великих мicт України середини XIX — початку ХХ столiття. Наприклад, за проектом Городецкого свастичний меандр оточував будiвлю Музею Товариства старожитностей i мистецтв м. Києва.

Центром є нерухома точка, яка одностайно у вcix традицiях iменується символiчним «полюсом» буття, бо саме навколо неї здiйснюється круговорот свiту, який, у свою чергу, частiше за все символізується колесом: саме тaкі справи i у кельтів, i в шумерiв, i в iндусiв. Таким є iстинне значення свастики, знаку, поширеного вiд Далекого Сходу до Крайнього Заходу; це передусiм «знак полюса», про що слiд би знати сучасним вченим, якi марно намагалися пояснити цей символ за допомогою найфантастичнiших теорiй.

*   *   *

Сmавлення язичництва до стихій було аж ніяк не нaївним. Люди відчували дуже жваво і правильно те, що всі ці cmuxії явища, які здаються сліпимu і «чисто фізичними», керуються душевно-розумними силами вищого порядку, незрuмо присутніми у зовнішніх явищах. Подріблення космосу в уявленні руських язuчнuків поєднувалося з дивним спрuйняттям світу як цілого, з розумінням всеєдності буття. Спорідненість душі, духу і вітру глибоко пережuвалася релігiйною свідомістю народу, знаходячи вираження в сuмволі свастики.

Переклад українською Оріяни Дронюк

Підготовка до Інтернет-видання — редакція часопису «За Рідну Віру!»

ДО ТЕМИ ПРО СВАСТИКУ

1. Добовий колооворот Малої Ведмедицi навколо Полярної Зiрки утворює свастику.

2. Клiтини утворюють ембрiон, з'єднуючись мiж собою у виглядi свастики (збiльшено у 440 тис. разiв).


СВАСТИКОФОБІЯ

Епiграфом до цiєї статтi були взяті рядки з оригiналу вiрша українського поета Б. І. Антонича, написаноro в 1936 р., за публiкацiєю журналу «Свiтання» (1968, № 2), який видавав Володимир Шаян. Слiд зазначити, що у виданнi книжки: Б. /. Антонич. Поезiї («Радянський письменник», 1989) замiсть «Накреслю свастику на xami» було надруковано: «Накреслю я його на xaтi». Kоментapi зайвi.


«ВІЙНА І НІМЦІ В КУКУРУДЗІ»

Ця українська приказка відома як дитячий жарт. Але не на жарт налякала нiмцiв 70-метрова свастика в кукурудзяному полi під Берлiном, виявлена нещодавно полiцейським вертольотом. Фахiвцi ламають голову над тим, як можна було зробити в полi гігантську свастику, не залишивши нiяких слiдiв, окрім самого малюнка. Фашистська символiка в Нiмеччинi офiцiйно заборонена. Смiливцям може загрожувати близько трьох років тюремного ув'язнення. Але у полiцiї немає нiяких свiдчень про того, хто це міг зробити. (Reuters).


СВАСТИКИ НА ЗАПОРІЖЖІ

Два зображення свастики демонструються в 3апо­рiзькому краєзнавчому музеї. Одне з них, виставлене у першому оглядовому залi, датується епохою Бронзи. Гон­чар, який жив 3500 pоків тому, зоб разив свастику-сваргу на денцi обрядового глечика. Другий священний знак прикрашав поховальну шапочку з Велико-3наменськоro комплексу (Мамай-Сурка) з поховання часiв Золотої ор­ди XIII—XIV ст.

Кореспондент «Сторожа здоров’я»,

м. Запоріжжя


МІСТО ПІД НАЗВОЮ СВАСТИКА

Мешканець Торонто Дейв Шама випадково дiзнався, що в штатi Oнтapio iснує мiстечко з назвою Свастика. Вiн тepмiнoво подав скаргу до уряду Канади з вимогою замiнити цю «гітлерівську» назву. Виявилося, що мicто з цiєю назвою iснyє з 1906 р. У 1940 р. канадський уряд свoїм декретом перейменував Свастику в м. Уїнстон (на честь британського прем'єра Черчiля). Та через кiлька днiв невдоволенi мiсцевi жителi зiрвали новий знак з новою назвою мicтa i повернули старий, бiля якого красувався напис: «К чорту Гiтлера! Наша Свастика була першою!» Як з'ясувалося, першовiдкривачi запасiв золота на пiвночi Oнтapio назвали мicто санскритським словом, що означало «Удача!». I нинi мешканцi мicтa Свастика вважають, що не можна вiддавати нацистам монополiю на цей прадавнiй знак щастя.

Людмила Білецька з Канади

Матеріал взято з часопису «СВАРОГ» №№ 15–16 та 17–18