Київська громада українських язичників «Православ’я» шанує рідну Богиню Перемоги — Матір Славу — та Матінку Землю

Чи знають українці, що у них є Предківська Богиня Перемоги і що традиційно українські вояки, а раніше — вої-русичі, йдучи у бій, вигукували не тюркське «ура!» (від urmak — бий!), а рідне «Слава!», прикликаючи ім’я зазначеної Богині собі у поміч?

Далі

Місяць серпень у наших Предків називався ще й Спасичем. Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий урожай.

Далі

Галина ЛОЗКО

РУСАЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ У РІДНІЙ ВІРІ

У всіх слов’янських народів ще за давніх часів Русальний тиждень (інші назви — Зелений Тиждень, Розигри, Розгулі, Граний Тиждень та ін.) святкували переважно в один і той же час — коли пробуджувалася вегетативна сила Землі-Матінки, час квітування та буяння зелені, перших весняних трав, сходів жита. Цією тонкою, природною та водночас духовною роботою займаються духовні сутності, відомі у Вірі Предків як Русалки.

Далі


23 квітня в літо 7523 (2015) Київська громада українських язичників «Православ’я» провела виїзне славлення Бога Ярила у місті Фастові.


Далі

Громада «Православ’я» вшанувала тисячолітню традицію Предків, відсвяткувавши Водосвяття.

Далі

Колись, ще у сиву давнину, святкове вогнище розпалювали не тільки на Купайла чи під час великого свята Врожаю на Світовида осіннього, — горів у наших Предків і Великодній, і Різдвяний Вогонь. Адже Вогонь земний є посланцем Вогню небесного, тому він був, є і буде неодмінним і бажаним Господарем на кожному святі Кола Сварожого, особливо сонячному. У старі часи, коли починалося Зимове сонцестояння, палали такі вогнища по всій Русі, по всій Слов’янщині. Волхви, жерці, перш ніж іти зі своїми помічниками до людських осель і нести Добру Вість про Світа створення і Божича Народження, урочисто запалювали багаття в святих місцях, з їхніх вуст лунали сонячні славені, молитви, а в якості подяки приносилися до Вогню і відповідні пожертви…

Далі

«Першого Пращури молили Сварога…»

1 листопада завжди було величним Днем у наших славних Предків. Адже, за легендами, саме цього дня Бог Всесвіту Сварог починав кувати Плуга, щоб потім на Різдво скинути його на землю людям.

Далі

Перунів острів — так поміж собою стали називати рідновіри цей мальовничий куточок дикої природи, що під Києвом. 21 червня у день Літнього сонцестояння тут відбулося чарівне дійство на честь Бога шлюбу і земних радощів — Купайла.

Далі

(етнографічний нарис)

З-перед віків зберіглись у нас окремі звичаї та вірування;
деякі з них християнізувались до непізнання,
інші затемнились, а чимало зовсім безслідно зникли…

Проф. С. Килимник

Дослідження обряду «Водіння Куста» — це не тільки копітка робота, але і надзвичайно цікава, бо, досліджуючи спадок свого народу, не перестаєш дивуватися багатством святкових звичаїв, обрядів, традицій, а особливо тих, що зародились ще в дохристиянську епоху.

Далі...

У літо 7520 місяця червня на 17 день над Світовидовим полем, що у Львові, замайоріли три прапори: на місці древнього святилища вшанувати Світовида Літнього зібралися три великі громади Об’єднання рідновірів України — «Галичани» (Львів), «Сварга (Тернопіль) та «Єдині у Сварзі» (Івано-Франківськ). Рідновіри з Тернополя та Івано-Франківська завітали в гості до Громади «Галичани». Бракувало тільки чернівчан для повного зібрання представників західних земель України.

Далі...

У столиці славили Світовида осіннього

День 25 вересня у Києві майже завжди видається теплим і сонячним. Ось і цьогоріч він був по-святковому привітним і лагідним. І це невипадково. Адже з давніх-давен у такий час, коли день зрівнюється з ніччю, наші Предки славили, честили, віншували сонячного Бога осіннього врожаю Світовита.

Далі

Не галасливими гаслами, а тихою, невтомно працею...
язичники Київщини поширюють правду про рідний світогляд наших Пращурів

Обряд, який був проведений на березі річки однойменної з Богинею Життя — Живи, в Об’єднанні рідновірів України проводився чи не вперше. Саме сюди, на батьківщину Батька Ора — у селище Оратів, що на Вінничині, за сприяння Релігійного центру ОРУ, і навідалася експедиційна група рідновірів на початку травня цього літа.

Далі

Весна. Наші славні Пращури уявляли Її в образі краси і юності, в образі ластівоньки, що приносила з собою весну. Тисячі літ тому праукраїнці обожнювали Природу, всі її явища. Весну уявляли в образі молодої гарної дівчини, Богині кохання, любові та одруження — Лади; весняний ласкаючий вітерець в уявленні Предків був легенем — юнаком, хлопцем, то «сірим-білим білозорчиком», що лине по Дунайчику, то жайворонком, то соловейком. Не дивно, що в наших далеких пращурів тисячоліттями була така глибока віра в сили Природи.

Далі

Релігійне свято — це не просто будь-який довільно встановлений день, як приміром, День Миру, чи День Знань. Наші Предки пов'язували свої свята з рухом Небесних Світил, які є втіленням Богів. Чотири найголовніших свята року — Кола Сварожого — збігалися з сонячними фазами: зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням.

Далі

Ще порівняно не так давно багато з нас навіть не підозрювали, що усім відоме «Водохреща» має давню, понад тисячолітню язичницьку передісторію, і вважали цю дату святом суто християнським. Особливо, коли хтось бував на згаданих заходах і бачив пропиляну у кризі водойми ополонку у вигляді хреста, яку обступали попи зі своєю паствою, занурювали туди хрести і виконували свої псалми.

Далі

Хто із нас в дитинстві не колядував? Мабуть, рідко знайдеться такий, хто б нiколи цього не робив. А чи знаємо ми, звідки пішли колядки? І чому це свято називається Колядою?

Далі

«Щедрик-ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски…» — викарбовували ми, бігаючи ще малими від хати до хати. Однак ніхто з нас у ті роки й не замислювався, навіщо так казати, щоб дали «рубля бумажного». Та ніхто й не пояснював нам, ані що таке «щедрик», ані що таке «ведрик», навіщо було вранці посівати справжньою пшеницею та ще й не в землю, а на підлогу в хаті, промовляючи «сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю…» І лише трохи згодом, пішовши до школи, довелося зіткнутися з таким незрозумілим терміном, як «Старий Новий рік» і замислитись над тим, чому його святкують з не меншою радістю як і 13 днів перед тим? І що цікаво, ніхто навіть з учителів не міг пояснити: ну якийсь «юліанський» календар, який колись був, ну — «григоріанський», на котрий перейшли… Ну то й що?

Далі

Вінчання християни запозичили з язичницької релігії. Бо ці обряди вироблені народом протягом цілих тисячоліть. Самі ж вони нічого принципово нового створити не змогли. Хіба що вінки з живих рослин замінили металевими коронами, а молитви взяли з Біблії — святого письма християнських конфесій. Зважаючи на нісенітниці цього, з дозволу сказати, «святого» письма, яке читається в церквах, можемо впевнено стверджувати, що такими ж є і «священні узи», які церква накладає на своїх нерозумних сповідників. Обхід навколо вівтаря попи здійснюють проти Сонця! Спитайте когось із обвінчаних у християнській церкві, чи пам’ятають вони, про що читав піп, і чи знають вони, що означає сам ритуал? Переважна більшість перебуває у якомусь напівсонному стані, і, як під гіпнозом, тупо виконують цей заупокійний чин, чекаючи, коли ж усе те неприродне дійство скінчиться.

Далі

З покон віків наші славні Предки вшановували Бога весняного Сонця, розквіту Природи, родючості, пристрасті — Ярила. Ця традиція була настільки сильною, що навіть після окупації Русі-України візантійським християнством вона не зникла повністю. Тож за відзначенням 6 травня, за юліанським календарем, так званого св. Юрія — неважко було впізнати, вшанування Кого насправді було тут приховано.

Далі...

Радуниця — весняне язичницьке свято культу Предків. Воно відзначається в неділю, наступну після Великодня. Значення слова «Радуниця» (Радониця) пов’язане з радістю весняного пробудження природи та позачасовим єднанням Роду (покоління живих вшановує померлих). Наші Предки-землероби вірили, що покійні родичі, поховані в землі, пов’язані з її багатством і репродуктивною силою, отже, можуть впливати на майбутній урожай.

Далі...