Великдень прийшов у Київ 18 березня. Великий день. Нарешті сталася довгождана Перемога Дажбожої сили світла і тепла над темрявою і зимовим холодом. І з усіх куточків древньої столиці Русі-України до Центрального капища рушили онуки Дажбожі, щоб своєму тепло-світлому Діду-Прабогу дяку скласти і Славу співати.

Опівдні біля капища дзвінко залунала жрецька сопілка, яка скликала громаду на святкове Богославлення. Тож на майдані біля жертовника ставало дедалі людно. Завітали сюди в гостину і «Поляни» з Борисполя, і «Велесичі» з Клавдієвого.

На кам’яну, встелену рушниками поверхню требища кияни та гості хутенько викладали для освячення великодні страви — кошики з бабками, крашанками, пучеревинами й ковбасами, шинкою та сирами, великодні короваї… За дотриманням порядку та звичаю ретельно слідкували жерці, які були вже готові до проведення великоднього обряду.

Раптом громада немов ожила, загомоніла… То на капище завітала сама Верховна Волхвиня Зореслава.

— Слава Дажбогу! — урочисто пролунало з її вуст.

— Навіки слава! — вибухнула враз гуртова відповідь.

— З Великоднем будьте здорові! — привітала усіх.

— І Ви будьте здорові!

За якусь хвилю Центральне капище вже було охоплене живим людським колом. У руках жерця Спаса задзеленчав дзвінок… Зі смолоскипами в руках він та його помічник обійшли Дажбожих онуків, очистивши простір від злих духів. І до Дажбога, до усіх Богів Прави, Яви та Нави полилися милозвучні й чарівні праукраїнські молитви. Богославлення розпочалося!

— Слава Сонцю-Дажбогу, що переміг темряву і дарує Світло!

— Навіки слава!

— Запалюємо цей Вогонь для Богів Прави:

Свароже! Ти, що сотворив Світло, Ти єсть Бог Світла і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага!

— Праву слава!

— Праву сла-а-а-ва-а-а! — ніби відбилося в стократ сильнішою луною від громади.

— Запалюємо цей Вогонь для Богів Яви:

Дякуємо Дажбоже, що з Зимою попрощались, що Весни діждались!
Поможи, Дажбоже, в добрий час почати — Весну прикликати!

— Яві здоров’я!

— Яві здоро-о-ов’я-а-а! — вихопилося з рідновірських сердець.

— Запалюємо цей Вогонь для Богів Нави:

Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по Стежці Права! Так ідемо і не будемо лише хлібожерцями, але будем слов’яни-руси, які Богам славу співають, і тому названі є слов’янами! Слава!

— Навіки сла-а-а-ва-а-а!

— Предкам пам’ять!

— Предкам па-а-м’я-а-ть! — гордо пролунало над капищем.

Почастувавши Богів мед-сурою, Волхвиня передала хліб своїй помічниці, а та понесла хлібину на рушнику посолонь, зупиняючись перед рідновірами, аби кожний, торкаючись руками до хліба, задумував бажання (правою рукою — для держави, лівою — для себе і родини).

Завершивши коло, помічниця передала хлібну жертву Волхвині, а вона поклала її у Вогонь, промовивши:

— Палимо Вогонь сильний і кладемо до нього дарунок —
Так, щоб Вогонь був до Сварги, так, щоб тріщав він у Вогні й ділився на двоє й на троє...
Бо то є знак од Богів, що любиться тая жертва їм і хочуть її!

— Все сказане на добро — хай збудеться! А зла — позбудемся!

— Прийміть, Боги!

— Прийміть, Боги! — повторили всі.

Після виконання релігійного славеня — «Слави Великої» — дійшла черга і до освячення Води, а вже нею Волхвиня й великодні страви освятила. Освятила їх, уже першоосвячених веснянотеплим, ласкавим Дажбожим проміннячком.

Богославлення завершилося співом веснянок та музичним привітанням лідера рок-гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка, знаного ще як Новояра.

А святкова Братчина проходила вже на горі Дитинка, що неподалік. Тут і крашанки «котили», і «билися» ними, і кривого танця водили, й у весняні ігри бавилися…

Одне слово, Великоднє свято вдалося на славу… На славу Дажбогу та всім Богам і Богиням, у Сварзі єдиним!

Більше світлин...