Одна із дискусій, яка нещодавно розгорілася у «Фейсбуці», — мовляв, вінок може вдягати лише дівчина та й то — до одруження — нагадала мені один дуже неприємний випадок майже двадцятилітньої давнини. Якось у музеї під відкритим небом одна з відомих етнографів-фольклористок (не буду називати її прізвище) кричала на сільських жінок, які приїхали до Києва показати науковцям свої місцеві звичаї та обряди: «Голомозі! Ану вдягніть хустки!». Сама «етнографиня» постійно носила хустку, причому всі ми знали, що під нею вона ховала далеко не завжди чисте волосся.

Може, саме від таких етнознавців наші шановні опоненти навчилися тому негативному ставленню до обрядового вінка, яке вони й демонструють у «Фейсбуці». Вражає їхня безапеляційна впевненість у своєму всезнайстві, яке я можу віднести хіба що до рудиментів християнського менталітету, якого досі не позбулися навіть ті, хто вважає себе рідновірами.

Це й змусило мене написати цей невеличкий коментар. Зазначу, що вінок — поняття в повному розумінні універсальне, надто для рідновірів! Адже саме зі звичайного квіткового вінка походить корона (тому вона й зветься «вінець»), яку тисячоліттями носили всі царі і цариці, королі й королеви, незалежно від віку. З вінка також виникли і волхвівські начільники (пов’язки на чоло як обрядовий знак виконавця ритуалів), різноманітні святкові й побутові головні убори та коштовні обручі, якими прикрашали себе люди різної статі, різного соціального стану і різного віку впродовж тривалих тисячоліть. Як для чоловіків, так і для жінок обрядові вінки були обов’язковими ознаками Свята, обряду, особливого стану (тобто небуденної дії) в різних європейських народів. Адже не носимо ж ми вінки щодня!!! Лавровими, маслиновими та пальмовими вінками віншували переможців військових, олімпійських, музичних чи поетичних змагань за часів античності (підкреслюю, що це були люди різного віку і статі). Зрозуміло, що ці вінки, залежно від їхньої смислової ролі, випліталися з різних рослин. Для молодої на весіллі у вінок вплітали барвінок, ягоди калини, яскраві червоні квіти, що символізувало дівочу чистоту (чесність, чи те, що наші опоненти називають цнотою); для нареченого — листя дуба, бажано з молодими жолудями, що символізувало парубочу гідність і статеву силу.

Що ж стосується людей середньої та старшої вікової групи, то на великі свята вони одягали вінки з інших квітів чи трав, звичайно, скромнішого кольору та розміру (дрібненькі білі, рожеві, жовті, блакитні китиці). При цьому кожна пора року диктувала свої рослини. Так, наприклад, обжинкові вінки виплітали з колосків жита. До речі, таким вінком віншували найкращу жницю, а нею далеко не завжди була молода дівчина, швидше — досить досвідчена вправна молодиця. Вінки не тільки одягали на голову, як ми знаємо, існувало безліч інших обрядових вінків: великодні та рожаничні (клалися на хліб), різдвяні (з гілочок хвої, що чіпляли на двері, клали на покуть тощо).

Дитячі віночки символізують любов до сонечка, їх переважно виплітають із жовтогарячих кульбабок, при цьому маленькі дівчатка вчаться плести віночок самостійно, що дуже важливо на майбутнє. Ми часто серед міських дівчат зустрічаємо таких, що досі не вміють плести віночка, вони просто не знайомі з рідною народною культурою, чого не скажеш про сільських дітей, які пізнали цю науку безпосередньо з органічного народного життя.

Я пам’ятаю, як мої бабуні знімали головний біль полиновою бадилиною, зв’язавши її в коло (у вигляді вінка) й поклавши на чоло. Крім, власне, енергетичних та духмяних властивостей рослин (своєрідної арома-терапії), дуже важливою є їхня магічна форма замкненого кола, якою є вінок.

Скрізь у світі відомий також і терновий вінець, яким увінчували загиблих героїв, що постраждали за свій народ, громадську справу та ін.

Шановні друзі, не треба також забувати, що рослини благотворно впливають на самопочуття людини, сприяють набуттю необхідного стану свідомості, що дає й відповідну наснагу для успішного здійснення обряду. Тому перш ніж кидатися в «бій» (дискусію), вивчіть, як належить, питання, щоб не сіяти серед людей недовіру та марні балачки!

З повагою до всіх опонентів, Галина Лозко