Урочистим славленням Бога прі і боріння — Перуна, віншуванням рідновірів — чоловіків і парубків — та поминанням героїв, «що свою землю Руську удобили, і наших старотців, що стратили сили за Русь на тих бойовищах з ворогами нашими…», розпочався у Києві Перуновий тиждень.

Уславивиши Бога-громовержця на Центральному святилищі, що на Старокиївській горі, рідновіри перемістилися до гаю неподалік Дніпра. Тут Перунування продовжилося.

Доклали зусиль до організації цього свята громади ОРУ — «Правослв’я» (м. Київ) та «Поляни» (м. Бориспіль»). Святковий обряд провела Верховна Волхвиня Зореслава. А допомагали їй у цьому жерці Спас та Вогнедар.

Обряд Богославлення розпочався традиційно — з молитов до Перуна, запалення жертовного вогнища, жертвопринесення. А підсилив священнодійство хоровий спів славеня «Слава Велика».

За тим настав час чоловіків віншувати. Жінки за чергою подавали Волхвині сплетені вінки з дубового листя, а вона покладала їх на голови чоловікам, які одночасно підходили до неї — кожний по свій.

— Віншується Дажбожий онук..! — лунало з вуст Зореслави.

Віншовані ж відповідали: «Слава Перуну!»

— Навіки слава! — стверджувала уся громада.

Освячення води й окроплення нею присутніх тут Дажбожих онуків відбувається чи не на кожному рідному святі. Тож і цього разу віряни освятилися Перуновою водою, та й обереги свої освятили.

Не менш урочистим моментом було і вшанування героїв, полеглих за Русь-Україну. Значна увага тут була приділена останньому язичницькому князю київському, Святославу Хороброму — найвидатнішому перуновому воїну, скупі відомості про якого дивом дійшли до нас з далекої минувшини.

— Пом’янемо тих, що свою землю Руську удобили, і наших старотців, що стратили сили за Русь, на тих бойовищах з ворогами нашими, і кров їхня удобила землю нашу. Сущі є Боги, які з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів наших… Ми ж їм помолимось,  щоб стали нам в помочі! — натхненно звучала молитва священиків. А Волхвиня продовжила:

Великому Князю Руси-України
Святославу Хороброму,
Тому, що впав у полі, Перуниця дає
Води Живої напитися, а напившися її,
Він їде до Сварога на білому коні.
І там стрічає його Перунько
І веде до блаженних своїх чертогів.
Там пребуде він час і отримає нове тіло.
Так має жити і радуватися сьогодні
До вічних віків, творячи за нас молитви.
Слава Великому князю Святославу!

Навіки слава! — зринуло у височінь з палких рідновірських сердець.

«Минувшина велична та кривава
Для щастя не кувала нам підків…
Згадаймо, браття, князя Святослава
І подвиги язичницьких полків
…» — враз почулася пісня, присвячена славетному князю, покладена на слова Руслана Морозовського і яку виконував автор музики.

Волхвиня, відливши кілька крапель напою на землю, надпивши і промовивши «Слава!», передала ріг з поминальним напоєм по колу, щоб кожен з присутніх надпивав і славословив, згадувавши при цьому героїв-борців не лише язичницьких часів, а й минулого і попередніх століть.

Завершивши поминання, Зореслава повела чоловіків до священного дуба — символу Перуна, де також пролунала спільна молитва на передання могутньої сили воїнам-перуничам. А останні, ставши колом і поклавши руки на плечі один одному, станцювали навколо цього дерева бойовий танець «Аркан».

Освячення вогнем виглядало також вражаючим. Перед символічними ворітьми у вигляді двох дерев’яних стійок вишикувався чоловічий стрій на чолі з жерцем Вогнедаром. По прочитанню ним спеціальної молитви до Перуна, стійки воріт враз спалахнули двома «перуновими стрілами», до яких піднесли смолоскипи жрець Спас та перунич Білояр, і стрій рушив крізь Перунів вогонь, очищуючись ним та славлячи сина Сварога, покровителя воїнів. Усе це відбувалося на тлі жіночого співу козацьких та інших вояцьких пісень, які підхоплювали й чоловіки…

Тепер перуничі стали готові до військових змагань, що були, є і будуть невід’ємною частиною Перунування.

«Перунів вінок» — саме таку назву отримав перший такого рівня, але, є сподівання, в подальшому — традиційний, лицарський турнір серед чоловіків у майстерності двобою на мечах та у влучності стрільби з лука. Охочих до бою вистачало, але взяли участь у ньому лише справжні воїни. Билися до «сьомого поту» (бійці були одягнені в стьобані жупани та шоломи, під якими справді було парко).

Переможцем та володарем Перунового вінка став Ярополк Горохівський (на фото внизу). Почесні друге та третє місця здобули Денис Волк та Антон Непорожнєв.

Переможця ж у лучників важко було визначити. Тож у чоловіків є час поуправлятися у влучності і спробувати здобути перемогу наступного разу.

Поки тривали змагання працювала польова кухня: на відкритому вогні готувалося ритуальне м’ясо «вепра», а у великій каструлі варився куліш, кип’ятилася вода для чаю. Тож по змаганню під час священної братчини усі мали можливість скуштувати такі святкові страви.

А завершилося Перунування освяченням вогнепальної зброї (звісно ж, зареєстрованої), господарі якої, на жаль, не володіють ні мечем, ні луком, проте принагідно охоче позмагалися б у влучності стрільбою кулями, або дробом…, якби випала така можливість. Ото б уже й уславили Бога-громовержця у повній мірі…

День Перуна припав на п’ятницю, що дозволило декому з учасників свята й заночувати тут, біля вогнища. Попереду на своє вшанування ще чекали Перуниця, Паликопа і Чур. Але це вже інша історія…


П.М.: Провід ОРУ висловлює щиру подяку керівнику Історичного клубу «Русь споконвічна» Юрію Васильовичу Шевчуку за організацію лицарського турніру та надані лицарські обладунки і спорядження.

Більше світлин...