Галина ЛОЗКО,
доктор філософських наук, професор

ТЕОЛОГІЯ ТРИГЛАВА ЗА УКРАЇНСЬКИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

Триглав — мабуть, найменш досліджений із усіх слов’янських Богів. Чи не тому, що за суттю, він не стільки якесь окреме Божество, скільки божественний принцип триєдності світу або його багатопроявності. Найдавніші зображення Триглава, знайдені археологами в долині ріки Інд, належали ведійській релігії. Їхній вік — п’ять тисяч років. Триглав (вірогідно, ведійський Тримурті) має вигляд чоловічої постаті з трьома обличчями і рогами.

Слов’яни в образі Трояна передали триєдність Богів: Сварога, Перуна і Святовита, які насправді є язичницькою Трійцею Бога-Отця, Бога-Сина, і Бога-Духа. Християнство запозичило культ святої Трійці саме з язичництва. Про нього сперечалися єпископи ще на Нікейському соборі в 325 р. Назвавши це світоглядне уявлення про троїстість Бога «язичницьким», вони все ж не змогли позбутися його, творячи християнські догмати. Вірогідно, саме глобальні уніфікатори й надали поняттю Трійці виключно андротеїстичного значення, знищивши жіночу іпостась Природи, що, вочевидь, первісно передавалося трійцею батька+матері+дитини.

Володимир Шаян писав, що «поняття Трійці не є поняттям первісно християнським в історії порівняльного вірознавства. Стрічаємо це вірування в інших індо-європейських, або простіше арійських віруваннях і то в текстах, які є безсумнівно далеко старші від появи цього вірування як догми християнізму» [1].

Писемні свідчення. Про Триглава згадує давній літопис, написаний на дощечках, який сьогодні відомий як Велесова Книга: «Це були перші, що поклонялися Триглаву і йому співали велику Славу!» [2.189]. Нині ця збірка язичницьких молитов стала культовою в громадах слов’ян-рідновірів. Як подає одна з дощечок Велесової Книги, Великий Триглав включає у себе множинність інших Богів, які, в свою чергу, складають малі триглави.

Таким чином наші Предки передали нам Знання про Триєдність Світу. Більшість дослідників Велесової Книги вважають дошки 11-А й 11-Б найстародавнішими з усього Святого письма наших Пращурів. Волхв і професор Володимир Шаян назвав їх нашим Символом Віри. Триглав, на думку В. Шаяна, не є іменем окремого Бога. Це поняття «єдиної цілості Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти (сутності. — Г. Л.), але всі вони існують нероздільно і єдино, саме як Триглав» [1].

Бог-Отець, за Велесовою Книгою: «Хвалимо Сварога — Діда Божого, який тому Роду Божеському є началом і всенькому Роду криниця вічна, яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не замерзає. А тієї Води Живучої п’ючи, живемо, допоки не прийдемо, як і все, до Нього і прибудемо до Лук Його Райських» (дошка 11-А). Бог-Отець Сварог, Творець Світу і людини, перебуває у Сварзі — найвищому Небі.

Бог-Син. На Землю ж до людей (у Яву) Сварог посилає свого Сина — Перуна — у вигляді блискавки: «Богові Перуну-громовержцю, Богові прі й боріння скажемо: Живих Явищ Кола не переставати крутити в Яві» [2.11-А].

Перун є інший прояв Сварога, який обертає колесо життя на Землі. Тому іноді українців-русичів називають ще й «Синами Перуна» (дошки 23, 32).

Бог-Дух. Світовит — дослівно «світло, що витає (в повітрі)», тобто духовний вогонь — світло і святість одночасно. «Богові Світовитові ми Славу прорекли, бо цей Бог став Богом Правія і Явія, і Йому співаємо пісні, яко єсть Він святий. І через Нього ми побачили світ видимий і буття Яви» (дошка 11-А). Кожен рідновір мусить це пам’ятати й передати своїм дітям та онукам, «бо це є тайна велика, яко Сварог є Перуном і Світовитом, а ті обоє удержані в Сварозі».

Боротьба протилежностей. Вчення про Триглава вказує нам також і на те, що Світ тримається на двох протилежних силах: «обаполи Білобог і Чорнобог перуняться (б’ються, змагаються), — і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому» (дошка 11-А). Білобог — Бог денного світла, добра, щастя. Він відомий у білорусів під іменем Білуна, який осипає багатством бідних, але добрих людей. Чорнобог — Бог ночі, таємничості, марення (сну). Наші Волхви застерігають, що не потрібно боротися з Чорнобогом. Ця сила необхідна, бо вона врівноважує Всесвіт: «Це не може бути в інший час, коли б хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога» (дошка 22). Нічна темрява — володіння Чорнобога, — відкриває нашому зору те, чого не видно вдень, тобто шляхи зв’язку зі Сваргою, коли видно Молочну стежку, сузір’я Рожаниць (Велику і Малу Ведмедиці), Місяця-Числобога, який допомагає рахувати час, тощо. У венедів та в балтійських слов’ян є статуя Чорнобога у вигляді лева з рунічним написом «Чорнобог».

Малі Триглави. У світі не існує однозначних понять добра і зла, їх вигадали християни, щоб виправдати свою боротьбу з народними релігіями, мовляв, язичницька віра зла, тому «зло» треба поборювати. Далі Вчення про Триглава подає нам три трійці: Хорс, Велес, Стрибог; Вишень, Леле, Літиць; Радогощ, Колендо, Кришень, які є опікунами найголовніших свят, що відбуваються у час панування Сивого Яра (зими) й Дажбога (літа). За ними перераховуються дванадцять місяців: Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студеч, Ледич і Лютич (від березня до лютого). Наші Пращури святкували Новоліття навесні в період першого березневого Молодика. Далі йде перелік 48 назв тижнів — по 4 в кожному місяці. Місяць змінює свої чотири фази за 29,5 діб, а це приблизно рівне чотирьом тижням по 7 днів.

Вірогідно, тринадцятий місяць був присвячений, якимось спеціальним святам і в перелік тижнів не входив. На нашу думку, останні рядки, які багатьма перекладачами прочитані не досить зрозуміло, символізують Вогнище Симаргла, який очищує душу: «Тут бо наш Огнебог Симаргел віщує яре, швидке і чисте народження, і то суть Триглави». Як бачимо, тут йдеться або про обряд причастя до спільної пожертви, або про обряд спалювання покійного, що в обох випадках символізує єднання з Пращурами. Отже, при правильному здійсненні всіх Предківських обрядів молодому поколінню відкриваються всі потаємні знання Рідної віри: «Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них — то красен Рай Слов’янський! Там Рай-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. А Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої: чи бути дню Сварожому, чи бути ночі. І засинають всі, бо всякий ясний во дні Божім, а вночі він — хтось інший. Бог-Дід, Дуб, Сніп наш!» (дошка 11-Б).

Вогнебог Симаргл — не тільки жертовне вогнище, але й погребальне Пекло, тобто вогнище для спалювання тіл померлих. Спалювання тіла сприяє швидшому відділенню душі й звільняє шлях до Сварги. Тому Пекло в нашій Вірі мало позитивне значення. Негативом його наділила чужа ідеологія. Душі ж померлих проходять через дві стихії: вогненну й водну (Рай-Ріка) і потрапляють до Лук Сварожих. Таким є праведне життя і перевтілення Дажбожих онуків. Таким є вчення про Вічне Повернення: вічна повторюваність є закономірністю, законом Природи, загальним принципом людського життя і моралі.

Міф про Божественне походження європейців (аріїв) відображає цю триєдність в появі людини, що є дитям Батька-Неба і Матінки-Землі. На давньогрецьких золотих пластинах описана посмертна доля людської душі (за віруваннями орфіків):

Зліва від дому Аїда ти знайдеш джерело,
Поруч з ним стоїть білий кипарис —
До цього джерела навіть близько не підходь!
Знайдеш інший: із озера Мнемосини (Богині пам’яті)
Текущу холодну воду, перед ним — варта.
Скажи: «Я дитя Землі й зоряного Неба,
Але рід мій — небесний, про це ви знаєте й самі.
Я іссохла від спраги і гину —
так дайте ж мені скоріше холодної води,
що тече із озера Мнемосини».
І вони дадуть тобі пити із божественного джерела,
І тоді ти станеш царювати разом з іншими героями.

На іншій пластинці слова душі померлого передані так:

Ти оголоси їм (вартовим) всю правду,
Скажи: «Я син Землі і зоряного Неба
На ім’я Астерій (Зоряний). Я іссох від спраги.
Дайте ж мені пити із джерела»
[3].

Отже, тільки та душа, яка не забула, що її рід небесний, могла попити із цього божественного джерела і приєднатися до героїв в іншому світі. Орфічні гімни яскраво показують важливість знання свого істинного родоводу. Пам’ять про небесне божественне походження білої раси добре збережена також у ведичних піснях [4. 1, 164, 33]:

Небо — отець мій, родитель. Там мій пуп.
Рідна моя мати — та велика Земля.
Всередині цих двох простертих чаш — моє лоно.
Тут батько вложив зародок дочки.

В Індії сузір’я Великої Ведмедиці вважалося втіленням на Небі семи напівбожественних мудреців ріші, а сім їхніх жон стали зірками Плеяд (слов’янські Баби Звізди).

У давній Русі вважали, що діти народжуються з Неба: «Род седя на воздусе, мечеть на землю груды и в том рождаются дети» (народна приказка).

Завершується вчення про Триглава найкоротшою молитвою: «Бог-Дід, Дуб, Сніп наш!». Ці слова є ключем до молитов і відповідають трьом постатям Триглава — Сварогу (Бог-Дід), Перуну (Дуб), Святовиту (Сніп наш).

Бог, за Велесовою Книгою, — багатопроявний і многоназивний Закон Прави, що правує Всесвітом, нашою Галактикою, Землею і людьми. Він невидимий смертним, непізнаний і незнищенний. Він існує вічно. Різні прояви Бога, будь то сонце, вітер, дощ чи сніг, наші Пращури називали своїми іменами. Так протягом віків для поняття вищої сили було вироблено багато імен. Усі вони є іменами Всесвіту. Кожне слово — знак (код), яким народ розмовляє зі своїм Богом. Називаючи імена різних Богів, ми повідомляємо Сваргу про свій біль, радість, бажання.

Воїн, молячись до Перуна, викликає зі Сварги свого покровителя воїнства — грізну громову силу, яка допомагає в бою. Жінка, молячись про здоров’я свого роду, звертається до материнської сили Прави, називаючи її Рожаницею, Матінкою Ладою, Мокошею. Хлібороб звертається до Дажбога, славлячи його сонячну силу, і до Богині Дани — втілення небесної Води. Єдність наших Божественних потуг не викликає сумніву, хоч і має багато імен. Про це нагадують нам волхви такими словами: «Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати Богів і відділити їх від Сварги, хай вигнаний буде з роду, бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і інші суть множеством, бо Бог єдиний і множествен. І хай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се ж світло Іру йде до нас, і будьмо гідними того!» (дошка 30).

Вишень, можливо, є епітетом Сварога — Всевишній. У Велесовій Книзі маємо близько 250 Богознавчих понять (в тому числі понад 130 варіантів імен Богів). Серед них найчастіше згадується Прабатько Богів Сварог і Його найвище Небо — Сварга: у 56-ти дошках (із 77-х) маємо звертання чи молитви до Сварги і Сварога, а також в 10 дошках згадки про Сварожичів, Сварожих Воїв, Сварожі Закути, Сварожі Кола, Сварожі Раті, Сварожі Руки, Коня Сварожого тощо.

Друге місце за популярністю посідають Бог Воїнства Перун і Його дивовижна жіноча пара — Мати Слава (Перуниця, Мати-Птиця, Ясна). Дажбог згадується у 18-и дошках, при цьому серед Його імен є форма множини «Дажбоги» (дошка 33) і форма «Богдаждь» (дошка 38-А). Велес згадується у 9-и дошках, при цьому один раз у формі Волос (уривок дошки 33). Слово «Боги» у множині вживається у чотири рази частіше, ніж слово «Бог» в однині. Ці прості підрахунки говорять нам значно більше, ніж будь-які монотеїстичні системи, створені нашими ворогами. Пращури знали, що ім’я людини вказує на її внутрішню сутність, характер, навіть долю. Так само ім’я Бога прояснює людям його Божественну сутність, характер і властивості. А оскільки Божественних властивостей безмірно більше, ніж людських, то й імен Бога (Богів) є багато. Імена Богів — це священна мова, без якої не може існувати жоден народ. Тому наші вороги прагнули відібрати у нас нашу Божественну мову і нав’язати нам свою.

Римляни перед битвою намагалися дізнатися ім’я Бога своїх супротивників. Знати ім’я — володіти таємницею. Вважалося, що через ім’я, можна зашкодити його власнику. Не змігши вивідати ім’я Бога, старалися викрасти саму статую (зображення Бога), бо Бог допомагає своєму війську бити ворога. Колись подобу Бога несли перед військом, як пізніше прапор. Недаремно втрата прапора ще й досі вважається смертю самого військового підрозділу (за втрату прапора розформовують військову частину).

У давнину кожну дитину ще з ранніх літ навчали рідному Богознавству (теології). Семирічні хлопчики складали перший іспит при обряді пострижин. Тут вони мали показати не тільки вміння сісти на коня і тримати в руках зброю, але й відповідати на такі запитання Волхва-вчителя: що значить Права, Ява і Нава, хто є Сварог, Велес, Перун. Також дитина мала назвати імена своїх Дідів-Прадідів до сьомого коліна... Дівчатка повинні були знати не тільки, як правильно заплітати коси чи тримати голку, готувати їжу чи порати худобу, але й назви різноманітних квітів і трав, імена покровителів Роду, Берегинь, Рожаниць, Лади, Мокоші, знати звичаї й обряди Рідної віри тощо.

Як би це не було дивно для сучасної людини, але наші Пращури якось давали лад усім тим знанням про своїх Богів і Пращурів. Знали, як і кому молитися, в який час і в якому порядку. Тільки у примітивних народів на ранніх стадіях розвитку був один Бог з одним ім’ям, яке було на вустах у малорозвинутих людей, котрі ще не потребували ні календаря, ні різноманітних форм діяльності. Усе зводилося до задоволення найпростіших потреб, якими опікувався один Бог. Таких релігій нині уже, мабуть, не існувало б, якби інтернаціоналісти не оголосили їх вищими і кращими, запровадивши поняття монотеїзму (від моно — один, і теос — Бог). Свою узурпацію влади на землі такі глобалісти хотіли підперти ідеєю Бога — узурпатора влади на Небі.

Однак і вони, не змігши позбутися поняття багатопроявності Бога, мусили придумати безліч «святих», на яких переклали різноманітні функції язичницьких Богів, чим і підтвердили всю неспроможність і несамодостатність монотеїзму як світоглядної системи. Різноманітність імен Богів необхідна нам для того, щоб не втратити Родової пам’яті, адже кожне ім’я єднає нас із духовною силою наших Пращурів. Недаремно наші Волхви записали для нас ці знання, щоб ми нічого не втратили.

Для переконливості наведу простий приклад. Коли сільська бабця-знахарка казала, що знає сто імен Бога і кожне ім’я лікує від якоїсь хвороби, всі хворі без сумніву вірили сказаному і виліковувалися. Усе мудре — просте. Так наша Рідна віда без зайвих теологічних заглиблень наочно показує, чому потрібно зберігати всі імена Рідних Богів! Світова релігія — християнство — запозичила у нас Вчення про Триглава, назвавши його «святою Трійцею». Адже поняття Триєдності Богів існувало в нашій Рідній вірі ще задовго до виникнення світових релігій.

Фольклорні джерела про Трояна (Триглава). У багатьох українських фольклорних джерелах є згадки про те, що Сонце уявлялося трисвітлим. Цей епітет використав і автор «Слова о полку Ігоревім»: «світлоє і трисвітлоє Солнце» — звертається до нього Ярославна. Гіпотез про значення Трояна існує чимало.

В Україні є географічні назви, похідні від Трояна. Це названі в «Слові о полку Ігоревім» Тропи Трояні, села Трояни й Троянівка. Хоча ці назви можуть бути також похідними від трояни, що означає трьох братів, або від троян — третій син [5].

На Поділлі краще зберігся інший варіант імені цього Бога — Триглав. За переказами, тут був храм, присвячений Триглаву, у вигляді стовпів, накритих дашком і завішаних килимами. Під час моління килими підіймали і люди бачили статую триглавого Божества.

Володимир Шаян згадує, що подібні триголові Божества були відомі в кельтів, германців і західних слов’ян (храм у Щечіні, Польща). Наведемо слова давнього хронікаря Еббона про значення Триглава: він має три голови, «бо під його владою є три держави, а саме Неба, Землі і Підземелля» [1]. Троїсту природу Трояна-Триглава можемо пояснити через поняття трьох сфер буття, які мають відповідну символіку, відображену в Дереві Життя: коріння — покійні Предки (Нава), стовбур — живі люди (Ява), крона з гілками й листям — світ Богів (Права). Це є також символом єднання трьох часів: минулого, теперішнього і майбутнього.

Література

1. Шаян В. Віра Предків Наших. — Гамільтон, Канада, 1987. — С. 99.
2. Лозко Г. С. Велесова Книга — Волховник. — Переклад, текстологічне дослідження, оригінальний текст, словник. — Вінниця, 2007. — С.189, 190.
3. Фрагменты ранних греческих философов. — Ч. 1. — М., 1989. — С. 44, 45.

4. Ригведа. — Пер. Елизаренковой. — М. 1997. — Т. 1, 164, 33.

5. Лозко Г. С. Українське народознавство. — К: АртЕК, 2007. — С. 142.

На фото: «Вчення про Триглава» — ілюстрація з книги «Велесова Книга. Волховник». — Літературний переклад та релігієзнавчий коментар Лозко Г. С. — Київ: Такі Справи. — 2002. — С.235.