14 жовтня — День створення УПА, свято українського козацтва. Чому саме цей день? Спробуємо з'ясувати.

Традиційно на запитання про зв’язок козацтва з християнською Покровою відповідають стандартно та поверхово. Мовляв, «пресвята Богородиця була захисницею козацтва, козаки поклонялися їй. Козацтво асоціюється чи не з таким собі орденом христоносців, які нібито те й робили, що захищали віру «православну». От тільки постає логічне запитання: а яким чином могли це робити отамани-язичники Іван Богун, Іван Сірко, кошовий-мусульманин Філон Джеджалій? Тут явна нелогічність. Чому? Звернімося до історії складних відносин Київської Русі та Візантії.

З офіційної (християнської) точки зору все просто. У цей день Покрова (під якою християни мають на увазі матір Ісуса Христоса) захистила мешканців Константинополя (нині — Стамбул) від ворогів. Інколи для прискіпливих читачів або слухачів додають подробиці: так звана Покрова «розметала божественою силою» флот ворогів, який осаджував Царгород. Деякі великі спеціалісти добалакалися до того, що, нібито за біблійними переказами, у IX столітті «Пречиста Діва» захистила Константинополь від… сарацинів. А ось яким чином ці перекази могли потрапити до Біблії, якщо її написано у 70–120 роках н. е., а події відбулися аж IX столітті «спеціалістам» пояснити важко — мабуть, не вистачає фантазії.

Що ж сталося і які події взяті за основу Дня християнської Покрови?

У світлі відомих науці джерел військова кампанія Русі під проводом князя Аскольда проти Візантії уявляється приблизно так. Руські розвідники дізналися про те, що імператор Михаїл збирається на війну з арабами, які загрожували його володінням на сході. Одночасно імператор наказав флотові плисти до острова Кріт на боротьбу з піратами, які грабували та топили візантійські кораблі у Середземному та Егейському морях. У Константинополі залишилася порівняно невелика залога. Доказом доброї поінформованості Аскольда про становище у Царгороді є запис у Ніконівському літописі, де вказується, що Аскольд «чував» про вихід імператора з військом зі столиці, тому й почав похід.

Отже, використано фактор несподіваності: Аскольд вислав ескадру із двохсот легких суден-ондодеревок, яка на світанку 18 червня 860 року потрапила до константинопольської бухти. Висаджений десант блискавично почав облогу велетенських мурів Царгорода. Тим часом підійшло піше військо русичів. Руси взяли в кільце величезне місто, заволоділи багатьма візантійськими містечками і селами навіть на узбережжі Мармурового моря.

Глава візантійської церкви, патріарх Фотій, очевидець та учасник цих подій, передав свої враження від облоги так: «Народ вийшов з країни північної, і племена піднялися від країв землі, тримаючи лук і спис… Голос їхній шумить, як море».

Мешканцям Константинополя залишалося сподіватися тільки на міць міських стін, що зводилися та вдосконалювалися не одне століття. Та для оборони кількакілометрового захисного поясу у командувача залогою, адмірала Офіри не було людей. Імператор Михаїл, ризикуючи життям, зумів з невеликою кількістю воїнів дібратися до оточеного Константинополя. Намагався налагодити оборону, адже з миті на мить чекали штурму. Та Аксольд чомусь не віддавав наказ атакувати.

А тим часом у Константинополі біля собору Софії молилися юрби ромеїв, благаючи «Богородицю» захистит їх. Нестор-літописець повідомляє, що «чудо» сталося: «Винесли вони урочисту ризу святої Борогодиці та вмочили у море її полу». Після цього почалися чудеса, прямо як у цирку. До цього море було спокійне, та раптом здійнялася буря з вітром, хвилі порозкидали кораблі «язичників руських».

При прискіпливому аналізі твору Нестора бачимо відвертий фальсифікат або просто відсутність логіки. Якої шкоди могла завдати руському війську буря, коли воно перебувало на суходолі? Адже сучасник походу Фотій, історик Георгій, а також невідомий продовжувач хроніки Феофана одностайно свідчать, що руси повернулися додому із перемогою та здобиччю. А вченими доведено, що Нестор запозичив цю легенду з твору Сімеона Логофета, який жив у Х столітті, тобто понад сотню років пізніше подій 860 року.

Дослідник М. Ф. Котляр вважає, що після тижневої облоги руси одночасно та організовано почали відходити від мурів Константинополя. Відходили, бо отримали наказ після переговорів, вигідних для руської сторони. Результатом військової кампанії було досягнуто те, що Візантія обіцяла виплачувати данину Русі. Угода забезпечила пільги руським купцям у Візантії. Михаїл заплатив Аскольдові контрибуцію. Така ось історична база.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що, відзначаючи «Покрову Пресвятої Богородиці», українські християни тим самим святкують поразку руського війська під Константинополем, причому поразку, не підкріплену фактами. Існують тільки міфи, та й то — не українські, а чужинські. Чи довго житимемо у полоні «заморських» міфів?

Зореслав КУМПАН,
голова Бердянської громади
українських рідновірів «Сварог»

 

Ілюстрація: «Чудо» під Константинополем. Малюнок з «Повісті минулих літ».