«ВІДРІЗНЯЙ ПРЯМЕ ВІД КРИВОГО» — Горацій

Мені часто доводиться стикатися з такими випадками: людина шукає рідновірів — «ще одну групу». Пояснюю їй, що у нас конфесія, що це офіційно зареєстрований релігійний центр Об’єднання релігійних громад Рідновірів України. Конфесія має свій Статут, Внутрішні правила, мету і стратегію, спадкоємність посвяти, Школу Рідної віри, Українську Духовну академію рідновірів (для навчання жерців) і багато інших, уже 30 років існуючих, і давно усталених норм прийому до громад ОРУ. Людина у відповідь починає грубити: мовляв, «з вами все ясно, мені потрібна духовна практика, а не ваші норми...». Тоді навіщо ти шукаєш, якісь «групи»? Пізнавай Богів самотужки — це твій особистий духовний шлях. Зрештою, якщо ти звичайний «колекціонер» фб-груп — твоє право...
Конфесія ОРУ — найстаріша рідновірська організація України, яка має пріоритет наукового дослідження і впровадження в життя духовної практики Рідної віри. Відродження Рідної віри в Україні, починаючи від професора Володимира Шаяна, триває вже понад 80 років! Саме цим наша конфесія відрізняється від усіляких «новодєлів», вигадок на язичницьку тему, релігійних покручів, і просто звичайного безглуздя, яким, на жаль, страждає значна частина нашого суспільства. В умовах гібридно-інформаційних війн проти ОРУ було здійснено кільканадцять диверсійних операцій, спрямованих на розпорошення рідновірських сил, знецінення наших здобутків. Внаслідок цього виникло чимало «розколів», «відколів», «альтернатив», які ґрунтувалися нібито на певних ідеологічних, релігійних або особистісних розбіжностях.
Звернімо увагу: відсутність як партійної, так і конфесійної дисципліни — таке типове явище в Україні! Чи не так? Це, якщо хочете, — наші українські «історичні граблі»! Так от, Друзі, попри всілякі намагання поодиноких «альтернативників», яких уже розплодилося чимало, розколоти чи замовчати ОРУ, відіпхнути нас від інформаційного простору України, а також, попри майже середньовічну дискримінацію лідерів ОРУ з боку Міністерства освіти та інших «начальників», конфесія ОРУ таки існує. Про це свідчить наш успіх у виданні праць основоположника Відродження Рідної віри, професора Шаяна, численні заходи й публікації, проведення всіх річних свят і персональних обрядів, участь ОРУ в конференціях і форумах рідновірів Європи, а отже — і міжнародний авторитет нашої конфесії. Ми впевнено йдемо своїм Шляхом.
До речі, щедро проплачені руйнівні сили нічого нового за цей час не створили — вони досі послуговуються нашими й, зокрема, моїми науковими працями, вони цілком залежні від моєї особистості. А також, що закономірно для будь-якої ентропії, їхні особисті «вчення» скочуються все нижче, втрачаючи природність і здоровий глузд, впевнено мімікруючи до примітивного нью-ейджу. Так буває, коли якась неслухняна молекула відривається від свого ядра, вона втрачає швидкість, орієнтацію, життєвий вогонь, зрештою — гасне на льоту й хаотично падає в прірву...
Тому варто пам’ятати, що на ту молоду людину, яка не читає книжок, не знає історії Рідної віри, на кожному кроці чигає якийсь псевдоволхв, нью-ейджер, так званий «мольфар» чи «жрець-самосвят», або просто віртуальний шахрай, духовний мародер чи «етнопсихічний» маніпулятор.
Щоб зробити доступною інформацію про псевдоязичництво, подаю тут уривок з моєї книги «Боги і народи: етносоціальний вимір» — це для тих, хто книжок не читає, а дарма...

Галина Лозко, fb

 

ПСЕВДОЯЗИЧНИКИ В УКРАЇНІ

(уривок з розділу «Пошуки нової релігійності: етнотрадиційні та неорелігійні рухи (нью-ейдж)». — Лозко Г. Боги і народи. Етносоціальний вимір: курс релігієзнавства. — Тернопіль: Мандрівець, 2015. Опубліковано у групі ФБ «Українська рідна віра» за згодою автора)

З появою традиційного язичництва глобалісти не могли не відчути загрозу своїм планам щодо напівзнищених етносів. Одразу ж запрацювали механізми підміни цінностей — створення альтернативних організацій. Коли потужна етнозберігальна ідея від лідерів почала просочуватися в народні маси, супротивник висунув низку альтернативних спроб створення власних сурогатних псевдорелігій. Від цього застерігав ще Юліус Евола: «змішувати нашу Традицію з якою-небудь новою фантастичною псевдотрадицією або з якимось новим західним ідейним рухом, неминуче зараженим семітським духом, було б абсурднішою помилкою» [Евола. 25].

Сучасні язичники-традиціоналісти засуджують псевдоязичницькі рухи й рішуче відмежовуються від них. Для застосування окремого терміна «псевдоязичництво» щодо подібних явищ є ціла низка підстав: подібних фальшувань нині зазнають спроби відродження рідної віри в багатьох країнах; це спостерігається, насамперед, в намаганні ньюейджерів спростити пантеон до монотеїзму, синкретизувати язичництво з елементами християнства або будь-яких інших релігій (зокрема, навіть з єгипетськими культами), вигадуванні нових, не існуючих раніше Богів, у фальшуванні святкового календаря, вигадуванні фантастичних обрядів, що не мають жодного зв’язку з традицією, та ін. Псевдорелігійні течії, вочевидь, створені з метою дискредитації етнічного рідновір’я.

На відміну від традиціоналістських етнічних течій, неорелігійні псевдоязичницькі спроби виявляють ознаки штучності. Наприклад, спроби монотеїзації рідної віри (Рідна Українська Національна віра — РУНВіра скасувала всіх рідних Богів і обрала єдиним одного з них — Дажбога); українські реформатори у Вінниці (Собор Рідної Української Віри — СРУВ) також мають штучно створене синкретичне вчення з власним монотеїзмом; особливо звертають на себе увагу російськомовні громади в Україні, які прагнуть співпрацювати з російськими структурами та об’єднаннями, що загалом проводять русифікаторську політику в Україні. Деякі з них виникали як українські, проте дуже скоро виявили схильність до популістської діяльності (симпатії до нью-ейджу) та стали на шлях синкретизму, комерціалізації, згодом трансформувавшись у релігійно-бізнесові структури російськомовного маскульту. Такими є «Родовое Огнище Славянской Родной Веры» (колишнє РВ РПВ) та Слов’янська духовна течія «Великий вогонь» (м. Житомир).

Прикладом доволі швидкої мімікрії таких течій може служити т. зв. РВ ПРВ, яке починалося в м. Кам’янець-Подільський із козацької громади «Бойовий гопак» (вчення Володимира Пилата), потім перетворилося в громаду РУНВіри (вчення Лева Силенка), потім його лідери переїхали до Києва й перейшли до ОРУ (вчення Володимира Шаяна), але вже через три місяці вийшли з нього та об’єдналися з громадами м. Запоріжжя, з якими так само блискавично порвали й заявили про створення власної релігії з власним віровченням, оголосивши себе самих «першоволхвами», яким нібито чийсь «отець передав відання». РВ ПРВ стали застосовувати психотехніки, спіритуалістичні сеанси, елементи кабалістичної магії. Значна комерціалізація діяльності (висока оплата навчання, обрядів «очищення», «повернення втраченого дівоцтва» тощо).

Згодом вчення цієї неорелігійної течії вже поширюється російською мовою та з прозорими натяками на повернення до СРСР («разорванного государства»): «Родовое Огнище — это Духовная Вселенная и Духовная Держава Русинов, которая восстала, чтобы создать на основе Украинского, Русского, Белорусского и других Славянских Народов (которые плоть от плоти и дух от духа потомки Русинов) великий и могучий Род Руси… Сегодня каждый делает самостоятельный выбор: остаться потомками разорванного государства в злобе к кровным братьям на востоке или на западе Руси, иль в безразличии к бедам Родов Славянских, либо возродиться Внуком Дажбожьим, Русином гордым с чувством величия Родной Земли» [alatyr.org.ua]. Ця політична агітка — красномовне свідчення того, що сектою керують ззовні, зі спеціальних кабінетів сусідньої держави. Особливо очевидним це стало після вторгнення Росії на територію України в 2014 р., хоча деякі лідери російського неоязичницького руху погрожували українцям, що «русскіє ввєдут танкі в Украіну» ще в 2004 (А. Аратов), що свідчить про тривале виношування спецслужбами Росії подібних планів, а отже, й вербування агентів впливу на масову свідомість серед місцевого населення.

Віряни цієї течії називають себе «огніщанамі», своїм верховним волхвом «Родове коло владик» визнає Володимира Куровського. Обряд посвяти в секту полягає в цілуванні неофітом черевиків «верховного волхва». Рідновіри-традиціоналісти відмежовуються від цієї неорелігійної течії, яка ганьбить саму ідею рідної віри і не має нічого спільного ні з морально-етичними нормами, ні з традиціями українців.

Не менш химерною є й т. зв. Слов’янська духовна течія «Великий вогонь» (м. Житомир), очолювана «князем Огіном» (Геннадієм Боценюком, нині вже покійним), яка створювалася на початку 1990-х років як культурологічна (підкреслено не релігійна) група, яка ніколи й не ідентифікувала себе з українською традицією. Російськомовні лідери виявляли більше симпатій до скандинавської міфології. Згодом очільник групи все ж таки вирішив перейти на релігійні позиції та навіть підкреслити свою спільність з російськими язичниками, що було закріплено в «Договорі про дружбу і співробітництво», про що повідомив офіційний сайт громади: «23 жовтня 2010 р. під час проведення Третьої міжнародної науково-практичної конференції «Традиційна культура слов’ян в XXI столітті», яка проходила у Мінську (Білорусь), був укладений договір про дружбу і співробітництво між Слов’янською духовною течією «Великий Вогонь», в особі Голови течії Князя Огіна (Боценюка Геннадія Миколайовича), і Міжнародним громадським рухом «Круг Язичницької Традиції» (КЯТ), в особі Співголови Ради КЯТ, волхва Огнеяра (Бегтіна Костянтина Валерійовича). Договір був закріплений ритуальною присягою (ротою) за давнім слов’янським звичаєм» [ogin.in.ua].

________________

 

Від адміністрації сайту ОРУ та адміністраторів фб-групи «Українська рідна віра»

Звичайно, це не повний перелік псевдоязичницьких угруповань, зазначений у вищевикладеному інформаційному матеріалі. На жаль, і нині кількість псевдоязичників в Україні не припиняє збільшуватися. Так, поруч з традиційним язичництвом, представленим, наприклад, українською язичницькою конфесією Об’єднання рідновірів України, що має офіційну державну реєстрацію, виникають стихійні групи чи з’являються різні приватні особи — самопроголошені «волхви», «жерці»-самосвяти, «мольфари», «діди», «баби», «знахарі», «чаклуни», «етнопсих-и», яких не можна зараховувати до Рідної віри тільки на тій підставі, що вони самі себе називають «рідновірами» або «язичниками» (бо їм просто подобаються ці слова). Візьмімо для порівняння те ж християнство: чи відомі такі факти, коли хтось називав би себе християнином, не будучи охрищеним, або щоб хтось проводив обряд охрищення чи інші християнські церемонії, не будучи посвяченим на церковнослужителя? Адже у кожній релігії існує власна система ініціацій, зокрема в християнстві — канонічне хрищення, миропомазання, висвячення «батюшок» тощо. Чому ж нині відносно язичництва безініціальний, профанний безлад дехто сприймає беззастережно, у порядку речей? Науковці, які беруть інтерв'ю в таких «рідновірів», відповідно, й доходять хибних висновків щодо об'єкта свого дослідження.

Проходження ініціацій є суттєвими критеріями і для рідновірських громад. Ці критерії не можна іґнорувати. Якщо, приміром, для ньюейджерської Міжнародної язичницької федерації достатньо лише «клацнути» позначку на сайті, сплатити вступний внесок — і людина стає членом організації, то в традиційних релігіях існує не лише обряд, а й правила спадкоємності, ініціальні практики для дітей різного віку і дорослих, особливо щодо висвячення священиків (волхвів і жерців).

Різняться ці (традиційні й нетрадиційні) релігії й метою. Так, традиційні релігії Європи, які нині відроджуються, мають головну мету: зберегти самобутні нації, здатні до творчого саморозвитку серед інших народів світу засобами власних духовних культур і традицій. Їхні пріоритети — рідні традиції, тобто конкретна духовно-культурна якість. Мета неорелігійних груп має глобальні риси: шляхом нівеляції національних відмінностей створити універсальну релігійну (або псевдорелігійну) систему, яка еклектично поєднуючи різні, часом протилежні культури й практики, водночас послужить засобом уніфікації й знеособлення оригінальних традицій. Їхнє відверте прагнення до збільшення номінальної кількості неофітів демонструє пріоритет кількості над якістю.

Тому, шановні друзі, якщо вам пропонують познайомитися з якоюсь громадою, що позиціонує себе, як язичницька чи рідновірська, або ви самі хочете знайти справжню традиційну громаду українських язичників, то при знайомстві радимо з’ясувати таке:
- чи входить громада до офіційної язичницької конфесії, статут якої зареєстрований у відповідному реєстраційному державному органі, як от управління культури, національностей та релігій місцевої держадміністрації (якщо не входить, поцікавтеся, чому);
- чи зареєстрований статут самої громади у вищезгаданій установі (якщо ні — поцікавтеся, чому);
- на чому базується віровчення громади (на яких джерелах?); який вона сповідує пантеон Богів і який Символ віри;
- чи має громада молитовник (молитвослов, Правослов);
- яким календарем громада керується у своїй релігійній діяльності;
- як громада комунікує з громадськістю (наявність друкованих видань, власних інтернет-ресурсів);
- хто лідер громади: якщо волхв чи жрець (чи інший якийсь сан), запитайте, хто готував його до посвяти і посвячував та чи має він свідоцтво (посвідчення) про відповідну посвяту, або — який відповідний офіційний духовний навчальний заклад він закінчив і чи має свідоцтво про закінчення свого навчання там встановленого зразка (якщо його посвячувала людина, вам невідома, — будьте пильні: вас тут можуть обманювати) (якщо ж такий лідер вам каже лише про свій світський (тобто непосвячений) статус, то його взагалі і запитувати нема про що).

Пам’ятайте, що особа, яка називає себе «волхвом» чи «жерцем» (або ще якимось синонімом язичницького священика) і не пройшла ініціації (посвяти), вона ні перед ким ніяких зобов’язань не має, нікому не підзвітна і, відповідно, не несе жодної відповідальності за свою релігійну (чи псевдорелігійну) практику.

Окрім зазначеного, іноді трапляються випадки нелегітимного продовження релігійної практики окремими особами, які були посвячені на священиків Рідної віри, однак такий статус втратили після виходу з традиційної язичницької конфесії — на це також бажано звертати увагу.

Також при знайомстві з традиційним язичництвом не радимо користуватися сайтами сумнівного походження з різним інформаційним вінегретом, як от «Аратта», «Рід і Віра», «Коло Волхвів», «Інтелект Нації», «Срібновіт» тощо. Краще користуйтеся офіціним сайтом язичницької конфесії, приміром, www.oru.org.ua чи www.язичники.укр.

Словом, будьте уважні при виборі того, чому (чи кому) хотіли би довіряти. Головне — знайдіть тих, хто хоче передати вам правдиві знання, а не просто здерти з вас гроші, використовуючи вас для своїх духовно порожніх масовок з власною театральщиною.