Різдво Коляди — Предківське свято Зимового сонцестояння

Де беруться слова колядок, щедрівок і віншівок? Старі люди говорять, що то «Божі слова», тому їх намагалися укладати в пісні, в замовляння й молитви… А що сьогодні пам’ятають сучасні колядники і щедрівники, окрім: «Сєю, вєю, пасєваю, с Новим ґодам паздравляю!», або ж: «... Як не дасте п’ятака — візьму вола за рога; не пустите на поріг — вирву в вола правий ріг! Як не дасте ковбасу, то я хату рознесу!». Звідки у цих колядників-щедрувальників-віншувальників така професійна мова сучасних рекетирів-вимагачів?.. Чи пам’ятає сьогодні хто з цих колядників, що колись Коляди продовжувалися стільки днів, скільки місяців у році, і що колядники, то не прості гості, а незвичайні полазники і посланці Божі; колядники — то не жебраки, злидарі, прошаки і вимагачі грошей, а Річні гості — Сонце, Місяць і Зорі небесні, без яких би ні врожай, ні життя на Землі не сталося і не могло би продовжитися. Про це у минулому ще добре пам’ятали, тому й чекали їх як найкращих гостей у році, які започатковували прихід до хати всього хорошого й доброго, багатства і врожаю...

Що ж сьогодні залишилося від давніх колядницьких звичаїв та обрядів?

Але й те, що залишилося, варто берегти і вивчати, як дорогоцінний скарб славної минувшини! Тож хочеться нагадати сучасним колядникам і щедрувальникам, посівальникам і віншyвальникам деякі колядницькі звичаї.

Тисячу років тому колядники, очолювані духівниками — волхвами (нині «Березами»), розпочинали свій священний обхід хат і дворів відразу ж після найдовшої ночі в році, бо вважали, що в цей час народжується нове Сонце (цьогоріч це 23 грудня — Зимове сонцестояння, коли ніч найдовша у році, а день — найкоротший). Але чомусь для сучасних колядників традиційним став звичай колядувати лише в ніч з 6 на 7 січня. Це аж через півмісяця після найдовшої ночі, в яку народжується Божич Сонце-Коляда.

Колись давно, ще до насадження нашому народу християнства, Предки українців шанували магію (чарівність) Початку. Тож оскільки після 22 грудня світловий день починав збільшуватися, що знаменувало Різдво молодого Сонечка — Божича Коляди, то разом з цим розпочиналося і нове сонячне річне коло — шлях життя Сонця-Дажбога. Цей священний зачин у праукраїнців супроводжувався різноманітними восхваляннями сил Природи (адже вважали, що з народженням головного теплодайного світила й усенький світ народився), а також замовляннями і побажаннями багатства господарю й добробуту його родині. Тому й називали цей час Свят-вечором, тобто світлим вечором. А звідси й слова Свята вечеря походять. А колядників за їхнє священнодійство кожен господар обдаровував святковими дарунками,  ковбасою і Святим Хлібом... Отже, як і коли колядувати чи засіяти, в народі вже забули, а ось просити ковбасу і «вициганювати» гроші не забувають ніколи.

Що ж до святкового столу, то в народі ще й досі на підсвідомому рівні пам’ятають: яким буде стіл на початку сонячного року, таким він може бути й протягом усього року. Тому й намагалися зробити його справді багатим, приберігаючи і припасаючи до цього дня чимало їжі, щоб достойно, в багатстві і земний Новий рік зустріти, настання якого святкували навесні, — «у багатстві цей час провести і наступного року дочекатися...».

Як правило, колядники були чоловічого роду. Це магічний звичай першого полазника, який мав принести родині удачу й добробут. Якщо в цей святковий час першим до хати приходив жебрак, злидар чи хворий, то гадали, що то Бог дав знак: після свята в господарстві будуть злидні, нестатки і хвороби.

Тому колядники повинні одягатися так, як того вимагає Різдвяний обряд і звичай. Колядники — це «рокові гості від Богів і Предків». Їх чекають і щедро обдаровують.

«Колядником» у давні часи також називався і збірник священних славенів (пісень), присвячених Різдву Божича Коляди. Як уже було сказано, на Зимовому сонцестоянні закінчується період Корочуна (зменшення тривалості дня) і потім з кожною добою день довшає на кілька хвилин, і так — до літа, свята Купайла. Тому наші Предки в ці останні грудневі дні й вшановували молодого Дажбожича на ймення Коляда. Йому присвячували урочисті різдвяні пісні — КолЯди — про Сотворення Світу, тексти яких в українців  вважалися і по праву мають вважатися священними.

Колядки — це й урочисті космогонічні славені, присвячені Різдву Сонця та сотворенню світу, Неба і Землі, і водночас — персональні піснеслави до кожного господаря, господині, дівчини і парубка, літніх людей і дітей, які обов’язково мають бути іменні: у ці пісні потрібно вставляти ім’я саме тієї людини, якій колядуємо.

Обряд колядування завжди починають космогонічними колядками, а далі співом віншують усіх членів родини з побажаннями добробуту, щастя, здоров’я, майбутнього врожаю, процвітання всьому роду і народу. Колядки язичницьких часів мало змінилися за тисячі років. Вони зберегли характерні особливості змісту, традиційну ритміку (десятискладовий рядок і короткий приспів). Бо колядки — сакральні пісні. Не бажано змінювати слова, мелодії, інакше вони втратять свій чарівний вплив на життя і можуть спричинити нещастя...

Тож шануймо священні традиції й обряди наших Предків!


Коли не було з нащада світа, Дажбоже!*
Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!
А лише було синєє море, Дажбоже!
А серед моря — зелений Явір, Дажбоже!
На Явороньку — три голубоньки, Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!
Радоньку радять, як світ сновати, Дажбоже!
— Та спустімося на дно до моря, Дажбоже!
Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!
Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!
Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!
Золотий камінь посіємо ми, Дажбоже!
Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!
Ясне Небонько, світле Сонечко, Дажбоже!
Світле Сонечко, ясен Місячик, Дажбоже!
Ясен Місячик, рання Зірниця, Дажбоже!
Рання Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!

* Кожен рядок повторюється двічі

 

Заграло море в неділю рано. Дажбоже!*
А на тім морі сосниця стоїть. Дажбоже!
На тій сосниці три голубоньки. Дажбоже!
Три голубоньки радоньку радять. Дажбоже!
Радоньку радять, як світ сновати. Дажбоже!
Що перший голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря золотий камінь. Дажбоже!
Що другий голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря срібляний камінь. Дажбоже!
Що третій голуб в море упірнав. Дажбоже!
Виніс він з моря мідяний камінь. Дажбоже!
Що з золотого Сонце постало. Дажбоже!
Що з срібляного Місяць зродився. Дажбоже!
А з мідяного Зірки постали. Дажбоже!
Так нам сталося ясне Небонько. Дажбоже!

* Кожен рядок повторюється двічі

 

Стояла сосна серед Дунаю. Дажбоже!*
На тій соснонці сив-Сокіл сидів, Дажбоже!
Крильцями стріпав, в Дунаєць упав, Дажбоже!
Вийшов він відтам третього року, Дажбоже!
Виніс він відтам троє насіння. Дажбоже!
Перше насіння — чорна Землиця, Дажбоже!
Друге насіння — яра пшениця, Дажбоже!
Третє насіння — зелена трава. Дажбоже!
Чорна Землиця — хліб ізродиться, Дажбоже!
Яра пшениця — для коровайця, Дажбоже!
Зелена трава — для худобоньки, Дажбоже!

* Кожен рядок повторюється двічі

 

Ой там, на горі горіли вогні.

Приспів:
Сохвален Бог! Сохвален Бог
Сонце — Боже наш на Небесах.

Горіли вогні, курили дими.
На горі волхви каміння били.
Каміння били — терем зводили
З трьома верхами, з трьома дверями,
З трьома дверями, з трьома вікнами.
В перше віконце сходило Сонце,
В друге віконце Місяць засвітив,
В третє віконце Сокіл улетів.
Сокіл улетів, на престолі сів,
На престолі сів, три служби служив.
Що перша служба — за господарів,
А друга служба — за їх діточок,
А третя служба — за Вкраїну-Русь.

 

Ой, Дажбоже!

(поторюється після кожного рядка)

Пане (ім’я), вставай з постелі.
Вставай з постелі, відчиняй двері,
Бо йдуть до тебе рокові гості —
Рокові гості — та й три радості.
Перший гостонько — золоте Сонечко,
Другий гостонько — срібний Місячик,
Третій гостонько — рання Зірниця!
А за цим словом бувай же здоров!
Не сам з собою — з красной жоною,
І з милим Богом, і з усім Родом,
З усіма нами, колядниками!
Добрий вечір!

 

Чи дома, дома пан господар?

Пр.: Щедрий Вечір* — добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

А ми знаємо, що він вдома.
Сидить же він кінець стола.
А на ньому шуба люба,
А на шубі — поясочок.
На поясочку калиточка,
А в калиточці — мільйон гривень.

* Може використовуватися і як колядка — зі словами «Святий Вечір».

 

Різдвяна пісня

(сл. і муз. В. Боднара)



Ой, встало рано-рано,
Нам на зустріч з трону
Ой, Дажбоже!* Ой, Дажбоже!
В корзно багряне вбране
Й в золоту корону
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, Сонце, гей!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, Дажбоже!, ладуй, Боже!

Ой, в короні зі злота,
В червоних чоботях
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Ой, місяць із доньками —
Срібними зірками.
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, славен Бог!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!

Ой, ґаздо і ґаздине,
І дрібонькі діти
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Ой віншуємо нині
Ґаразду і літа
Ой, Дажбоже! Ой, Дажбоже!
Гей, многая.
Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!

Ой, Дажбоже, ладуй, Боже!

_______
*
Язичницький варіант тексту. В авторському тексті — «Ой, дай, Боже!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коли не було з нащада світа, Дажбоже!*

Тоді не було Неба, ні Землі, Дажбоже!

А лише було синєє море, Дажбоже!

А серед моря — зелений Явір, Дажбоже!

На Явороньку — три голубоньки, Дажбоже!

Три голубоньки радоньку радять, Дажбоже!

Радоньку радять, як світ сновати, Дажбоже!

— Та спустімося на дно до моря, Дажбоже!

Та дістанемо дрібного піску, Дажбоже!

Дрібний пісочок посіємо ми, Дажбоже!

Так нам станеться чорна Землиця, Дажбоже!

Та дістанемо золотий камінь, Дажбоже!

Золотий камінь посіємо ми, Дажбоже!

Так нам станеться ясне Небонько, Дажбоже!

Ясне Небонько, світле Сонечко, Дажбоже!

Світле Сонечко, ясен Місячик, Дажбоже!

Ясен Місячик, рання Зірниця, Дажбоже!

Рання Зірниця, дрібні Зіроньки, Дажбоже!

*Кожен рядок повторюється двічі