Про це стало відомо з отриманої копії відповідної постанови Шевченкі
вського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 8 листопада 2012 року, підписаної дільничним інспектором міліції Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві, лейтенантом С. Є. Холодок, заступником начальника СДІМ ТВМ-4 Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві, капітаном міліції О. В. Корзуном та затвердженої начальником Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві, полковником міліції І. П. Грінцевичем.

Як дізнаємося з постанови, підставою для відмови у порушенні кримінальної справи стала додаткова перевірка, у рамках якої були здійснені запити у Національний музей історії України та Головне управління охорони культурної спадщини, завдяки чому міліцією було встановлено, що статуя Перуна «на балансі Національного музею історії України не перебуває та до об’єктів культурної спадщини не відноситься». А тому й висновок не забарився:

«Згідно ч. 2 ст. 11 КК України, не є злочином дія або бездіяльність, яка формально містить у собі склад злочину, передбаченого КК України, але у зв’язку з малозначністю не несе суспільної небезпеки, тобто не спричинило або не могло спричинити значну шкоду фізичним або юридичним особам, суспільству і державі.»

Ситуацію коментує Голова ОРУ, д. ф. н., професор Галина Лозко:

«Якщо головна релігійна святиня автохтонного населення країни, її титульної нації для чиновника стає «малозначущою» — це означає, що владу в державі посіли окупанти. Рідновіри, до речі, це відчувають на собі вже не одне століття! Аж ніяк не змінилося наше становище й за роки «незалежної України». Об’єднання рідновірів України є юридичною особою, якій завдано значної моральної  та матеріальної шкоди. Рідновіри також перші зіткнулися з підлістю влади, коли Генпрокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом побиття кастетами та кульового поранення рідновірів на капищі Сварога влітку 2007 року.

Вочевидь, так московські злочинці в попівських рясах розчищають собі простір і самовільно будують монастир в історичному центрі України, — хіба це не святотатство? Їм же дозволено безкарно стріляти в людей, рубати наші святині, паплюжити культуру України. Коли ж українці, нарешті, усвідомлять, що це — ВІЙНА?!! Що ворог збудував своє злочинне лігво в самому серці столиці?!! Яких ще санкцій потрібно для державних мужів, щоб припинити це бузувірство?»

Коментар заступника голови ОРУ, жерця Вогнедара:

«З цієї, на мій погляд, цинічної постанови, для нас зрозуміло одне: Українська рідна віра у сучасній Русі-Україні ще й досі залишається небажаною для можновладців, незважаючи на проголошенні пріоритети демократії та права. Тобто, юридично, хоч ми й маємо право на свободу віровизнання, та, фактично, не можемо з боку держави розраховувати на підтримку у захисті свого майна, своїх святинь та культових, священних місць! Кому служать правоохоронні органи — очевидно! — тим, хто їх утримує. І це проглядається не лише в конкретній ситуації, а й протягом попередніх років по всій державі.

Зверніть увагу: міліціянти навіть не збиралися проводити якесь розслідування, вони формально опитали охоронців музею, зробили запит до певних держустанов щодо цінності пошкодженого і вкраденого майна і не звернули жодної уваги на те, що неподалік на цій же території перебуває незаконно побудована релігійна споруда, настоятелі якої вороже ставляться не лише до Рідної віри, а й до всього українського! І вони кілька років тому вже провокували сутички з рідновірами…

З цього випливає, що нині для схристиянізованої держави, в якій живемо, наші рідні святині не представляють жодної цінності, вона є для нас чужовірською мачухою, бо гарантує безкарність для «рускава міра». А ми ще й намагаємося до неї апелювати…

Звичайно, ми звертатимемося ще й до вищих правоохоронних структур, але де гарантія, що і там не відмахнуться вищевказаною статтею Кримінального кодексу України?

Аби не допускати подібних наруг над нашими святинями у майбутньому, вважаю, потрібно рухатися одночасно двома мирними шляхами: зводити їх поки що на приватних територіях, де вони перебуватимуть під постійним наглядом, і — самим іти у владу, щоб потім узаконювати їх встановлення в громадських місцях, мати керівництво і контроль над тими ж правоохоронними органами і впливати на всі процеси в державі.»