Осмислення діяльності ОРУ

перед 20-літнім ювілеєм першої рідновірської громади в Україні

Доповідь голови ОРУ, волхвині Зореслави на VІ Соборі Об’єднання рідновірів України
5 січня 7520 літа Сварожого (2013 н. л.)

(скорочено)

Слава Рідним Богам!

Дорогі рідновіри, вітаю Вас з величними святами Народження нового Сонечка-Коляди, Рода нашого славного та пречистої Матінки-Води! Хай з нашими рідними Богами народжується все добре, чисте і світле, що радуватиме нашу землю, наші родини та звеличуватиме нашу славну Русь-Україну!

Дух нації час від часу втілюється в яскравих особистостях, щоб нагадати народові про себе: Великий князь київський Святослав, великий князь київський Всеслав І Полоцький (відомий в народі як чародій і волхв), кошовий отаман (характерник) Іван Сірко, меценатка в галузі освіти Галшка Гулевичівна, філософ Григорій Сковорода, поети Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, націолог Дмитро Донцов, Волхв Володимир Шаян, генерал Роман Шухевич (Чупринка) та інші героїчні особистості… Ми повинні розуміти, що великі моменти їхньої боротьби, з’єднуючись, зливаючись в одне ціле, утворюють один безкінечний ланцюг, живий потік духу і крові української нації. Саме так уявляв феномен Духа нації наш Великий Волхв Володимир Шаян.

Ми сьогодні є продовжувачами їхньої великої справи, і кожен з нас повинен внести свій посильний внесок в утвердження Рідної віри, її зміцнення та зростання авторитету. Тому на початку свого звіту я хочу нагадати позитивні здобутки ОРУ на цьому шляху.

Проблеми кадрового складу, звичайно, належать до «людського фактору», який не залежить від нас, хоча ми й можемо проводити якісний відбір лише до певної міри. За останній рік ОРУ перетерпіло значні зміни, спричинені потребою очистити свої лави від окремих осіб, які вчинили ряд хибних дій: порушень Внутрішніх правил та навіть Статуту ОРУ, але не схотіли визнати цього, виправити помилки чи, бодай, вибачитися.

Так, протягом майже двадцятиліття (яке, до речі, перша Київська громада «Православ’я» святкуватиме на Різдво Божича в літо 7521 / 2013 року) ОРУ постійно доводилося боротися за якість своїх лав, що вдавалося далеко не завжди. Засновуючи першу в Україні громаду (1993 р.), а потім і конфесію, ми навіть не могли повною мірою уявити, з якими проблемами нам доведеться зіткнутися. Найголовніше, що знали напевно — це шалений спротив християнства. Ми вже були знайомі з біблійними настановами знищувати всі язичницькі народи і не мали жодного сумніву в їхній дієвості й до сьогодні. Ми добре собі це усвідомлювали і, до честі наших перших рідновірів, не злякалися цих труднощів. Однак ще мало знали про новітні методи глобальної боротьби з національними феноменами, а саме — методи розкладницької діяльності всередині патріотичних організацій. На наших очах ці латентні угрупування розвалили «Народний Рух України» та інші патріотичні організації. Тепер, коли ідея Рідної віри засвітилася у всьому світі, ті самі структури, як по команді, заповзялися руйнувати нашу конфесію. Головним їхнім прийомом є перевірена тисячоліттями практика: посіяти сумнів в істинності ідеї. Для цього цілеспрямовано і навіть планово створюються і добре фінансуються псевдоволхви і псевдовчення, неоязичники і псевдоязичники, самозвані шукачі істини, що прагнуть одразу відмежуватися від організації, в якій отримали посвяту. Та проте, користуючись званнями, наданими цією організацією, вони спекулюють на довірливості людей, які прагнуть долучитися до Рідної віри, але через свою недосвідченість потрапляють в павутину новоявлених сектантів від Рідної віри. Відщепенці добре усвідомлюють, що для неофітів достатньо зовнішнього антуражу (вишиванки, козацькі чуби та шаровари, українська мова й пісня, кілька імен Рідних Богів, імітація певних обрядодій — з цим завданням може впоратися будь-який навіть посередній актор), і можна зібрати чималу паству для маніпулювання людською свідомістю. Багато хто з таких підприємців у релігії зробили з Рідної віри ремесло для забезпечення свого власного добробуту. Такі «поверхах-хапайки» завдають великої шкоди відродженню Рідної віри, профануючи священні основи великої ідеї, відволікаючи значну частину людей на хибні шляхи.

У цьому контексті мені хотілось би нагадати, що ми маємо авторитетну постать нашого засновника, на відміну від тих, хто пішов самозваним шляхом. Прикметно, що генії завжди висловлюють слушні думки в неслушний час. Очевидно, народ ще не був готовий до сприйняття ідеї Володимира Шаяна і не зрозумів великої жертовності його героїчного чину. Але для геніїв Правда завжди є дорожчою, ніж суспільна благопристойність чи пресловута політкоректність. Жертвуючи своїм добробутом і самим життям, вони часто потерпають від нашої байдужості, навіть гинуть, так і не будучи сприйняті сучасниками, часто забуті нащадками, а найгірше — осквернені пігмеями не тільки за життя, а й навіть після смерті.

У зв’язку з цим мушу згадати про дві неприємні події. Перша — це ганебна дискусія навколо імені Володимира Шаяна. Вона засвідчує саме той факт, що велике продовжує обурювати уми недостойних дрібних критиків і сьогодні. Майже через сорок років після його смерті спадщина Волхва Шаяна непокоїть наших супротивників. Сила його життєвого подвигу лякає пересічних, одурених християнством осіб, інтелектуально нездатних піднятися до простих народних істин, які возвістив наш Волхв. Навколо великого, як правило, розгортається найзапекліша боротьба «злиденних духом», низьких пристосуванців, «темних конячок», які намагаються все очорнити, затемнити, забруднити. Велике ж, навпаки, своїм світлом завжди очищує все навколо себе. Друга неприємна подія — це наруга над центральним капищем Бога нашого Перуна. Почалася відверта боротьба з символами, що свідчить про правдивість нашого висновку: християнство ніколи не зможе толерувати Рідну віру. Ворог вдався до злочинних бандитських дій, а держава, як правило, залишається осторонь.

Наступне, що хотілось би підкреслити, належить більше до галузі філософії, але ці думки хочу висловити для кращого усвідомлення нашими рідновірами суті історичних процесів. Великі справи завжди в історії людства робилися переважно невеликою кількістю людей. Заслуговує на нашу увагу проблема, поставлена ще французом Рене Декартом, який вважається автором методу радикального сумніву в філософії. Він запитував: «Чому кілька людей, працюючи на єдину ідею, погіршують, а не покращують результат — це пов’язано з комунікаціями, конфліктом інтересів чи неспроможністю до взаємодії?» З цих роздумів філософ дійшов висновку, що людські справи, будучи укладені та впорядковані однією людиною, натхненні однією ідеєю, спрямовані до однієї мети, мають більше успіху, ніж ті самі справи, скеровані багатьма наставниками, що часто суперечать одне одному. Цей недолік аж надто яскраво притаманний українській нації, що спостерігаємо сьогодні й у Рідній вірі. Не вдалося його уникнути й ОРУ. Створення окремих язичницьких груп з власними амбітними лідерами, замість того, щоб об’єднати свої зусилля навколо першої рідновірської конфесії в Україні, тільки розпорошує й без того незначні сили. Цього ми не могли передбачати, коли бралися вперше відроджувати Рідну віру в Україні. Так, справді існує конфлікт інтересів, який полягає аж ніяк не в прагненні відродити Віру Предків, а в пріоритеті власної персони, яку будь-якими засобами хочуть висунути на роль «засновника», хоч би й з допомогою відвертої брехні. Нагадуємо, що створення першої рідновірської громади в Києві в 1993 р. є історичним фактом, який повинен бути відомим кожній громаді, яка входить до ОРУ. Тільки правдою переможемо псевдокульти.

Наші роздуми щодо демократії також мають цілком окреслений характер. Велика кількість адептів (як і більшість голосів при голосуванні) — ще не є доказом правильності шляху: як нам відомо, найбільша в світі християнська конфесія аж ніяк не є кращою частиною людства. Прошу запам’ятати: кількість не має ніякого значення для встановлення Істини. Для осягнення Істини, як правило, необхідні певні зусилля індивідів (пошук джерел, час на їх опрацювання, інтелект для здійснення синтезу), тому значно ймовірніше, що Істину знаходить спочатку одна людина, аніж цілий народ. У часи калі-юги суспільне безглуздя і соціальний хаос не дають змоги розпізнавати ні головних доленосних ідей, ні їх носіїв. На думку італійця Юліуса Еволи, порядок має бути встановлений природним шляхом: тільки в критичних ситуаціях, коли людство виявить свою повну безпорадність, врятувати ситуацію піднімуться істинні лідери, здатні вивести людей з пітьми хаосу. Вони проявлять себе через природжені людські якості, а не через корумповані соціальні зв’язки або власні легенди та блефи.

Як вважають індійські брахмани, істинна віра (природна релігія) встановлена самими Богами, тому вона має бути незрівнянно кращою, ніж релігія, створена людьми-реформаторами (штучно). Отож, наше завдання полягає в тому, щоб осягнути створене Богами. І в цьому нам допомагає досвід учителя (брахмана, що символізує голову) і досвід організації, яка покликана передати своїм членам (воїнам, працівникам, що символізуються плечима, руками та всім тілом спільноти) ті головні положення віровчення, які окрема людина далеко не завжди може знайти й осмислити самотужки.

Оскільки обряд посвяти в Рідну віру — це тільки перший крок на нашому духовному Шляху, то далі має здійснюватися щоденна праця, застосовані значні зусилля, щоб ця посвята себе Рідним Богам стала реальністю. Тому завдання кожного рідновіра було і завжди залишиться актуальним: навчитися розрізняти істинне і хибне на цьому Шляху, вміти відмовлятися від того, що нам навіяне чужими вітрами, власне, відділяти добротне зерно від полови псевдовчень.

У згаданого вище Декарта є досить плідна думка, що тільки ті народи, які від самого початку свого об’єднання дотримуються настанов свого законодавця, спроможні мати добрі громадянські порядки. Я цілком погоджуюся з цим твердженням, оскільки це неодноразово доводив сам людський досвід, зокрема й досвід роботи ОРУ. Так само очевидно, що істинна релігія, віровчення й заповіді якої встановлені Богами й передані нам Предками, має бути незрівнянно краще влаштована, ніж будь-яка інша світова релігія, що має людину-автора іноетнічного походження. Тому моя порада для всіх тих, хто має якісь сумніви щодо нашого віровчення: краще навчатися реформувати свої власні думки, ніж реформувати вчення своїх Учителів.

Від цього перейдемо до окреслення нашого бачення релігійної організації, яке спирається на духовний досвід кількатисячолітньої давнини. Це питання має бути висвітлено у зв’язку з необхідністю розуміння того, навіщо був створений Релігійний центр ОРУ. Кожна людина, власне, може йти самостійним шляхом і без організації, але цей шлях аж ніяк не буде традиційним, хоч би самому мандрівнику він здавався вищою мірою національним, патріотичним чи як завгодно народним. Насамперед тому, що такий шлях нікого ні до чого не зобов’язує і, зрештою, ні на що й не впливає.

З прадавніх часів (у ведизмі, індуїзмі) лише традиційна організація (своєрідна корпорація брахманів) була наділена легітимним правом посвячувати в рідну віру. Причому фундаментальні принципи такої посвяти спільні для всіх давніх релігій, починаючи від ведизму, індуїзму, еллінізму й до скіфського та слов’янського язичництва. Будь-яка інноваційна організація, що не має зв’язку з традицією, а є лише продуктом чиєїсь фантазії, не має ніякого ініціального статусу і не може його набути ніяким чином. Не мають такого статусу й окремі особи, хоч би й самі вони були посвячені в традиційній організації, яку потім зрадили, і від якої відійшли. А якщо вони здійснюють якісь «посвяти», то вони залишаються лише псевдоініціаціями. Справді, окремі особи, які не наділені ніяким статусом, через власні амбіції, відійшовши від ОРУ, стали «посвячувати» самостійно, а видумані ними збочені обряди і символи є абсолютною профанацією нашої Ідеї. Отже, ви повинні зрозуміти, чому ОРУ було змушене офіційно відмежуватися від згаданих осіб.

У давніх ініціальних практиках існувало цілком логічне правило: передати можна лише те, чим сам володієш; тільки традиційна організація дійсно є хранителем духовного впливу і може передати його окремим індивідам. Таким чином, здійснюється так звана трансмісія (передача) духовного впливу від організації, яка має неперервну традицію, до людини-індивіда. Нова організація або окрема громада може стати легітимною лише в тому разі, якщо вона є продовжувачем попередньої організації, підтримуючи спадкоємність ініціального ланцюга. Тому, як вам відомо, центр ОРУ з самих початків свого існування встановив спадкоємні зв’язки з послідовниками традиційної організації Орден Бога Сонця Володимира Шаяна.

Традиційні організації розвиваються згідно з тонкими духовними законами, які мають не людське, а божественне походження. Це надто складна і часто незбагненна система, щоб наважитися її викривлювати. Члени справжньої традиційної організації не мають права довільно змінювати її суттєві принципи, започатковані засновником. Саме цей закон порушив Лев Силенко. Відтак він втратив легітимність як такий, що відійшов від головного суттєвого принципу Рідної віри — її багатобожжя. А отже, всяка його посвята в «рідну українську та ще й національну», а особливо висвячення так званих «рунтат» і «рунмам», є лише профанацією Віри Предків. Сказане стосується й тих осіб, які відійшли від ОРУ внаслідок порушення ними головних духовних та ідейних засад нашої організації або її моральних настанов, не кажучи вже про субординацію. Насамперед людина, яка порушила присягу, дану при посвяті, не має морального права здійснювати будь-які обряди, а тим паче — обряд Посвяти. Тому не потрібно надто перейматися тим, що дехто усунувся від діяльності або й просто залишив ОРУ, тим більше не варто переживати за тих, хто, вийшовши, ще й спаплюжив Провід ОРУ. Якість людей завжди була і залишається головною засадою існування ОРУ. Так, на нашому Шляху трапляється чимало подій, які є досить болючими для багатьох. Але язичники повинні бути мужніми.

Про ініціації я згадала не випадково. Кілька років тому ми прийняли до своїх лав велику кількість громад, які засновувалися поза межами ОРУ. Ці громади визнали наше віровчення, Статут ОРУ, його організаційні засади, деякі рідновіри прийняли Посвяту в ОРУ, висвятили своїх жерців. Це традиційне правило має застосовуватися щодо всіх громад обов’язково. Звичайно, ця робота може бути досить тривалою. Тому ще не всі громади, які заявили про свою належність до ОРУ, мають легітимний статус. Щоб стати легітимним членом ОРУ, кожній громаді та її жерцям необхідно подати заяву та пройти Посвяту в ОРУ. Таку роботу ми будемо провадити і надалі й у разі потреби виїжджатимемо на місця, де діють громади, що подали заяви про вступ в ОРУ. Проводитимемо навчальні та духовно збагачувальні заходи, конференції, надсилатимемо літературу, зразки статутів та надаватимемо іншу необхідну допомогу. Протягом звітного періоду не було жодного випадку, щоб ми не надіслали якогось обряду чи відмовили в консультації тим, хто до нас звертався. Та все ж залишається певна кількість невдоволених або таких, які піддають сумніву основні традиційні положення, що стосуються обрядового чи звичаєвого порядку. Так, протягом року нам було нав’язано цілу низку дискусій (про вінок, про пожертву хліба, про Посвяту землею та ін.), на які мною було особисто написано конкретні роз’яснення та виставлено на нашому сайті. Невдоволені наслідками дискусії або відмежувалися від ОРУ самостійно, або були виведені з ОРУ рішенням Священної ради за дії, несумісні з основами діяльності ОРУ. Наприклад, з’явилися окремі випадки застосування новостворених «магічних» практик, абсолютний нонсенс проведення «посвяти» рядовим рідновіром, який не був жерцем. Такі особи, які не визнали своєї провини, були виключені з ОРУ, і ми вважаємо своє рішення правильним, бо якщо не реагувати на такі порушення рідновірської етики, то в організації буде повний безлад.

Нам постійно нав’язують застосування магічних практик і звинувачують у тому, що ми не застосовуємо колективних медитацій, навіть обзивають нас «науковими атеїстами». Мабуть, є нагальна потреба дати аналіз подібних «магічних» практик, до яких останнім часом звернулися деякі колишні члени наших громад. У всіх традиційних релігіях (Індія, Китай, Тибет) магія ніколи не була в пошані, навпаки — вона завжди і всюди вважається найнижчим рівнем релігійної свідомості й призначена для тих, хто не здатен піднятися на вищий духовний рівень. Відомо, що пересічна, не переобтяжена інтелектом людина у будь-якій релігії прагне «чуда»: захворів — святий Пантелеймон вилікував; Євангеліє не згоріло у вогні — значить у ньому написана істина тощо. Часто досягнутий результат може бути чисто випадковим, але практикуючий «знахар» сам так надихається випадковим успіхом, що подальші провали його вже не зупинять. Він увійшов у роль, і його самонавіювання має значення лише для нього самого, ніяким чином не позначаючись на його «клієнтах». Такі й подібні магічні практики більше перешкоджають розвитку чистої духовності, оскільки пов’язані з нижчим матеріальним світом. Магічна дія не є феноменом, вона лише підключає собі на допомогу сили проміжного світу, лише трохи ширшого, ніж наш тілесний світ, але не здобуває знання вищого світу, яке може дати тільки інтелектуальна інтуїція.

Наведу простий приклад. Як знаємо з недавнього радянського минулого, коли виникла мода на східні бойові мистецтва, почали створювати, часто нелегально, школи кунг-фу, цигун, йоги та ін. Однак їхні керівники, що були представниками східних традицій, близько двох років навчають тільки ФІЛОСОФІЇ цих мистецтв, лише поступово переходячи до навчання прийомів. Переважна більшість учасників таких секцій позалишали їх на самому початку, бо хотіли одразу практикувати. Тоді деякі скороспечені інструктори-заробітчани почали навчати прийомам за гроші без всякої філософії. Дуже скоро такі секції розпалися або їх закрили через шкідливий вплив на здоров’я непідготовленої людини. Те саме аналогічно можемо перенести й на релігію. Хто в перший же день заявляє, що хоче бути волхвом і вимагає посвяти на волхва, повинен нас насторожити, в першу чергу, своїм марнославством. Істинний рідновір має довести свою спроможність до невтомної праці над самим собою протягом усього життя. Інакшого шляху нема. Це повинен зрозуміти кожен голова громади і роз’яснити це своїм рідновірам. Я ніколи не прагнула стати ні волхвинею, ні, тим більше, очолювати конфесію; я лише мріяла прославити Рідних Богів так, як це робили мої далекі Предки-русичі — саме такі Богославлення, на мою думку, мали би повернути Україні славу і велич. Іншої мети у мене не було. Все решта сталося само собою завдяки жертовності, щоденній праці, наполегливому доланню всіляких великих і малих перешкод. Якщо мета у нас з вами одна, тоді в нас не виникає конфлікту інтересів.

Тому ми й зібралися на цей Собор, щоб засвідчити нашу єдність, готовність подати один одному руку дружби та допомоги, обмінятися думками про події, які випали на долю нашої конфесії, та згуртуватися у цей складний час для подальшої співпраці. Я бажаю всім нам спроможності до творчої взаємодії, плідної конструктивної роботи, а також світлих мудрих думок та родинної злагоди! Хто буде разом з нами, той навчиться перетворювати темряву на Світло. Це і є головна спільна мета нашого життя!

Слава Рідним Богам!

Слава Україні!

Волхвиня ЗОРЕСЛАВА