Александра Маринковіћ ОБРОВСКИ *
Сербія, Нові Сад

МОДРА ГОРА — ЗАБУТЕ СЕРБСЬКЕ ІМ’Я?

(доповідь на конференції «Філософське осмислення феномену слов’янської етнокультурної єдності» (Київ, Україна, 2010); переклад українською)

Нарис про сербські/слов’янські імена, записані в «Дечанській повєльі» (грамоті)

Резюме

«Дечанська повельа» (грамота) як одна з найстаріших збережених писемних пам’яток часу сербського середньовіччя, є найбагатшим ґрунтом для всебічних досліджень, зокрема ономастичних. У даному експерименті увагу приділено виключно іменам сербського/слов’янського походження, зокрема імені Модра Гора, яке в сучасних іменословах не вказується.

Тут також додаються імена, не записані в «Дечанській повельї», але, як сербські/слов’янські, вони можуть бути реконструйованими з патронімів, відображених у цьому ж документі.

Багатство і численність підтверджених антропонімів свідчать про колишню етнічну картину цієї частини Косово і Метохії, а також тієї частини території, на якій сьогодні розташовується північна Албанія.

Ключові слова: імена, ономастика, Серби, Косово і Метохія, Дечани.

Що таке «Дечанська повельа»?

Досі в південно-сербському краї Косово і Метохія, що недалеко від міста Печ, оточеного албанськими екстремістами, готовими його знищити або проголосити своїм [5], тримається один з найкрасивіших і найбзначніших сербських середньовічних монастирів — Дечани.

Під час зведення Високих Дечан, як з гордістю називають його Серби, тодішній сербський король Стефан Урош III подарував йому у власність значні землі (метох): села, селища, річки, джерела, озера, пагорби, гори; людей — платників податків — скотарів, рибалок, землеробів, ремісників...

Уся територія, від річки Білий Дрім в Метохійско-Призренській низовині до Комов у Чорногорії і від міста Печ до річки Валбони в нинішній Албанії, належала монастирю Високі Дечани.

Про це розпорядження дарчої свідчить справжній документ під назвою «Дечанські хрівосулі» — «Дечанські повельі». Існують три таких документи, перший з яких написаний в 1330 році на пергаменті у вигляді сувою розміром 330 х 5200 міліметрів і завірений королівською золотою печаткою.

Протягом наступних століть, у несприятливих для Сербії історичних обставинах (падіння Царства і багатовікове османське ярмо, а також під час численних бомбардувань протягом останніх двох століть), знищено немислиму кількість найзначніших сербських рукописів, які були кращим свідоцтвом про сербські імена, самобутність культури. Лише під час бомбардувань Бєлґраду нацистською Німеччиною 6 квітня 1941 року, коли дотла згоріла сербська Народна бібліотека, знищено 350 000 книг і середньовічних рукописів, написаних кирилицею, особливо які належать до періоду з XII по XV століття, тобто з золотого періоду сербської середньовічної державності.

Хоча сьогодні «Дечанська повельа» залишилася одним із нечисленних документів, з яких можна вивчати сербську історію, що збільшує її значення, і зрозуміло, що вона є величним проектом. На користь цього свідчить і той факт, що правителя Стефана Уроша III пам’ятають саме по зведенню цього монастиря і з цією дарчою, у зв’язку з чим його в народі та в історії пам’ятають як Стефана Дечанського.

Значення «Дечанської повельі» для спільнослов’янської ономастики

Поряд з «Дечанською повельею» існують ще кілька грамот, виданих сербськими правителями: «Хіландарський» Стефана Неманя з 1198, «Жічкая» Стефана Первовенчанного з 1220 року, «Святостефанська» або «Баньська» короля Мілутіна з 1313–1318 рр., «Грачанічка» короля Мілутіна 1321–1322 рр. І «Архангельська» короля (що потім став царем) Стефана Душана з 1348 року.

Після падіння Сербії під турецьким ігом дарчу монастирю Дечани століттями зберігали серед монастирських стін, й одразу після звільнення надрукували в Князівстві Сербія в 1840 році, а громадськості вона була представлена в 1841 році.

Написана вона старою сербськослов’янською мовою і більшою своєю частиною представляє опис маєтків і жителів (чоловіків!) на зазначеній території. Крім того, можна багато чого дізнатися про існуючі в цьому краї ремесла, спосіб життя людей у селах і містах, вивчити топономастику, «Дечанська повельа», найоб’ємніший, збережений досі Іменослов у сербів з Косово і Метохії, що є найкращим джерелом для вивчення не тільки сербської, а й слов’янської ономастики взагалі.

Професор Гркович зазначає, що в «Дечанську повелью» внесено понад 30 000 одиниць імен [6] — слов’янського, християнського і набагато менше волосько-романського й албанського походження.

Крім факту, що священиками чинився певний тиск на населення давати дітям християнські імена (біблійні, грецькі, латинські), впадає в око величезне багатство народних сербських/слов’янських імен, а також тих, які безпосередньо пов’язані з народною релігією і міфологією.

Сербські/слов’янські імена в «Дечанській грамоті»

Нижче наведений список сербських/слов’янських імен, написаних сучасною кирилицею, встановленою реформою Вука Стефановича Караджича в XIX столітті за винятком тих випадків, де в сьогоднішньому альфавіті відсутня узгодженість між графемами і фонемами того часу.

Спираючись на використану Мілицею Гркович [2] модель, ми зберегли «тонке ерь» — ь і «ять» — ѣ. Нагадуємо, що, подібно до зразків в інших слов’янських мовах, це «ять» (ѣ), залежно від діалекту, в сербській мові вимовляли як «е» (екавіца), «(и) йе» (і) йекавіца) або «і» (ікавіца).

Антропоніми представлені за альфавітом, а саме:

(1) у першому абзаці наведені імена, які Міліца Гркович затвердила як сербські/слов’янські і разом з іншими включила їхнього до «Реєстру антропонімів і патронімів» [2, 156–213];

(2) у другому — імена, які ми додатково виявили в «Дечанських хрівосулях» у виданні Мілоєвича [1];

(3) а в третьому — антропоніми, відреконструйовані нами на підставі патронімів, записаних в «Дечанській грамоті» [2, 156–213].

(1)

Бабота, Бабуньц, Багреш, Бајальц, Балван, Балија, Балко, Балоје, Баља, Баташ, Батило, Бер, Бера, Берак, Беран, Бере, Беривој, Берило, Берислав, Берихна, Берко, Бероје, Беруј, Бестуд, Биковьц, Блажуј, Бобе, Богавьц, Богдан, Богдаша, Богде, Богдило, Богило, Богина, Богиша, Бого, Богоје, Богослав, Богош, Богужив, Богуј, Богулин, Богун, Богут, Богута, Богушин, Бодин, Божа, Божан, Божета, Божин, Божић, Божлин, Божурин, Боја, Бојадин, Бојак, Бојан, Бојин, Бојиц, Бојица, Бојко, Бојчин, Бокта, Бокша, Бокшин, Бољак, Бољан, Бољерад, Бољеслав, Бољета, Бољин, Бољиц, Бољко, Бољчин, Бољшин, Боре, Борика, Борло, Борислав, Борић, Бориша, Бороје, Боруј, Борхан, Бочан, Бошан, Бошко, Браја, Брајак, Брајан, Брајен, Брајехна, Брајило, Брајимил, Брајислав, Брајић, Брајиша, Брајко, Брајун, Брајуна, Брал, Бране, Бранета, Бранислав, Бранко, Браноје, Брат, Брата, Братан, Братаньц, Братач, Братеша, Бративој, Братијан, Братије, Братило, Братислав, Братица, Братић, Братиш, Братко, Братован, Братоје, Братољуб, Братомил, Братонѣг, Братослав, Братота, Братохна, Братош, Братуј, Братулко, Братул, Братун, Братуна, Братуш, Братушин, Братушко, Братхан, Братѣн, Бритва, Брз, Брзота, Брлан, Брлић, Бугарин, Будак, Будан, Буде, Будивој, Будило, Будимир, Будислав, Будица, Будиша, Будља, Будмил, Буднић, Будоје, Буђен, Бујак, Бујан, Бујиша, Бујко, Бујсил, Буковьц, Букур, Булат, Булин, Бульн, Булан, Буљан, Бунцат, Бура, Бутко, Бучије, Бучић, Бушат, Бѣжан, Бѣлко, Бѣлослав, Бѣлош, Бѣлша, Бѣльц.

(2)

Богдаш, Богша, Болин, Брателин, Братуљ, Бунша.

(3)

Балша, Богдич, Богул, Бојета, Бранич, Братијак, Братодраж, Бунило, Бѣлбрад, Бѣљај.

(1)

Везилија, Велијан, Велимир, Велихнић, Величко, Велко, Велоје, Веселко, Видоје, Видослав, Видош, Вилчић, Винубрат, Витан, Витица, Витко, Витоје, Витомир, Витош, Вишан, Вишко, Влад, Владило, Владимир, Владислав, Владоје, Влк, Влка, Влкоје, Влкооча, Влкослав, Влкота, Влкохна, Влкша, Влчај, Влчина, Влчинић, Војак, Војан, Војило, Војимил, Војин, Војислав, Војихна, Војица, Војиша, Војко, Војнѣг, Војсил, Волица, Воша, Врагооча, Вран, Вратислав, Врсајко, Врсал, Вршевьц, Врѣмьц, Всемил, Всерад.

(2)

Влчан.

(3)

Велихна, Вратимир, Вѣк.

(1)

Гал, Гален, Гальц, Галѣи, Гаљен, Гвоздиј, Главатьц, Глеђ, Глкош, Глушьц, Годебрат, Годен, Годеслав, Годеша, Годоје, Годѣбрат, Годѣн, Годѣслав, Годѣша, Гоја, Гојак, Гојан, Гојило, Гојимир, Гојислав, Гојиша, Гојишин, Гојко, Гојтан, Голклас, Голозло, Голоје, Голуб, Голѣм, Гоља, Гора, Гороцвѣт, Горупѣц, Гослав, Гостан, Гостило, Гостиша, Града, Градан, Граде, Граден, Градило, Градимир, Градислав, Градихна, Градиша, Градоје, Градѣн, Грађ, Грата, Грдан, Грднос, Грдоман, Грдомил, Грдош, Грлин, Грљак, Грубан, Грубе, Грубьц, Грубша, Губер.

(2)

Гој, Гојмир, Гојша.

(3)

Гобин, Грбавьц, Грдуса, Гробша, Грубета, Грубина, Грубѣша, Гурибрад.

(1)

Даба, Дабе, Дабижив, Дабиша, Дабоје, Дабьц, Дајич, Дапче, Дарко, Дароје, Дарослав, Деја, Дејак, Дејан, Дејко, Дејчин, Десан, Десивој, Десило, Десимир, Десислав, Десиш, Десиша, Дехоје, Дехут, Деш, Дешко, Див, Дикан, Добравьц, Добран, Добраш, Добрашин, Добре, Добрен, Добренко, Добрета, Добретин, Добретко, Добреч, Добреш, Добрешко, Добријак, Добријан, Добрило, Добрин, Добрислав, Добрић, Добрихна, Добровој, Доброгост, Доброје, Доброман, Добромир, Добромисьл, Добросин, Доброслав, Добросрд, Доброта, Добротић, Доброхвал, Доброхна, Доброш, Добруј, Добрько, Добрьчин, Добрьшан, Добрьшић, Добрѣј, Добрѣн, Добрѣтин, Доја, Дојак, Дојан, Дојин, Дојко, Дојан, Дојин, Дојко, Доколѣн, Доља, Дољак, Дољан, Дољин, Дољић, Дољко, Дом, Доман, Дош, Доша, Драгавьц, Драган, Драганьц, Драгета, Драгетин, Драги, Драгибрат, Драгија, Драгило, Драгина, Драгислав, Драгић, Драгиша, Драгле, Драгља, Драгље, Драгман, Драгмил, Драгмуж, Драгнѣј, Драгован, Драговин, Драгоје, Драгојло, Драгоман, Драгомил, Драгорад, Драгосин, Драгослав, Драгош, Драгуј, Драгул, Драгулин, Драгуљан, Драгутин, Драгуш, Драђа, Драђе, Драђета, Дража, Дражај, Дражан, Дражен, Дражеслав, Дражета, Дражетин, Дражило, Дражин, Дражинко, Дражмир, Дражоје, Дражут, Дражьц, Драја, Драјак, Драјић, Драјиц, Драјко, Дракчуј, Драља, Драњехна, Драшко, Држихна, Држоје, Друг, Другуј, Дружа, Дружба, Дружехна, Дружило, Дружоје, Дршко, Дубравьц, Дујак, Дујан, Дујин, Душан, Душле, Душул, Дѣдослав, Дѣдош.

(2)

Дељак, Долин.

(3)

Десирад, Десѣн, Добримир, Добробуд, Доброста, Добрун, Догода, Драгигост, Драгобрат, Драгомир, Дражуј, Драгсин, Драгша, Дѣван, Дѣвча.

(1)

Живал, Живаљ, Живе, Жиђ, Жуд.

(2)

Жлеб (Жлѣбь).

(3)

Жарило.

(1)

Завида, Збор, Златар, Златоје, Зоран, Зорислав, Зуб, Зубач, Зѣлодраг.

(2)

Зора.

(3)

Злобрада, Зломан, Змијан.

(1)

Инослав.

(3)

Инош.

(1)

Јакоје, Јакота, Јара, Јарко, Јароје, Јарослав, Јеж, Јунак, Јунота.

(1)

Калота, Каменар, Клиньц, Кнез, Ковач, Козодер, Копил, Копрьц, Косматьц, Кострева, Котен, Котилко, Крајен, Крајимир, Крајислав, Крајиша, Крајко, Крајник, Крамол, Краса, Крејан, Крецул, Крушевьц, Крушьц, Крнѣј, Кртеж, Крчелѣј, Куделин, Кудѣлин, Куманин, Курикућа, Кьндѣд.

(2)

Китомир, Кожан, Комумил.

(3)

Кљун, Костреша, Крагуј(ица), Красило, Красимир, Кртоје, Крѣпиш, Кујак.

(1)

Ладуш, Лале, Лалин, Лалко, Лалоје, Лалош, Лепчин, Лисица, Лихомил, Лоза, Лојеоча, Лишан, Луд, Льжимир, Льшко, Лѣпорѣк, Лѣпотић, Лѣпчин.

(2)

Льжко.

(3)

Лѣвај, Лѣпота.

(1)

Љубак, Љубан, Љубен, Љубибрат, Љубимир, Љубихна, Љубоје, Љубол, Љубослав, Љубслав, Љубьц, Љубѣн, Љупко.

(1)

Малић, Малчић, Мальц, Маља, Манислав, Мацан, Медан, Медвед, Медвѣд, Медоје, Медош, Мекиња, Мекша, Мећавьц, Мизко, Мил, Милад, Миладин, Милак, Милан, Милатко, Милачин, Милаш, Милбрат, Милгост, Милдраг, Милдруг, Миле, Милен, Миленко, Милета, Милетин, Милетко, Милеш, Милеша, Милко, Милкун, Милкус, Милман, Милобрат, Милован, Милоје, Милослав, Милота, Милотић, Милохна, Милош, Милта, Милтен, Милтош, Милтѣн, Милуј, Милутин, Милуш, Милчин, Милчић, Милчуј, Милша, Милшић, Мильц, Милѣј, Милѣн, Миља, Миљак, Миљан, Миљен, Мира, Мирад, Мирак, Миран, Мире, Миреч, Миреш, Мирко, Мироје, Мирослав, Миротва, Мирош, Мирут, Мирчин, Мирчуј, Мирша, Миш, Младен, Младош, Младѣн, Модра, Мојан, Мојиша, Мојко, Мрђен, Мрђица, Мршен, Мрмор, Мрша, Мрштен, Мужбрат, Муха, Мьглић, Мьчар, Мѣхооча, Мѣлтѣн.

(2)

Мамило, Модра Гора, Мрђела.

(3)

Малета, Малеша, Малина, Малоје, Малча, Мећава, Милач, Милча, Момко, Мужило.

(1)

Наглѣша, Надиша, Належа, Налѣшко, Невад, Негоје, Немања, Ненад, Ненада, Ненадеј, Ненадѣј, Неноје, Нерад, Нине, Нинко, Ниноје, Нинослав, Нинош, Новак, Новша, Нѣган, Нѣгач, Нѣгован, Нѣгоје, Нѣгомир, Нѣгослав, Нѣгота, Нѣгош, Нѣжило, Нѣја, Нѣта.

(3)

Наглота, Неган, Нешуст, Нѣгун.

(1)

Облиз, Обрад, Обрадьц, Оброје, Одоје, Одолѣн, Одоља, Озрак, Озран, Озрен, Озрило, Озриња, Озрислав, Озроје, Озрѣн, Окоје, Олица, Отмич, Очиња.

(1)

Паук, Петан, Петина, Питомьц, Плнош, Побрат, Побратьц, Поброје, Површко, Погнета, Подраг, Позлата, Познан, Полуглав, Пољак, Пољашин, Помен, Пометко, Помил, Порад, Поручен, Пособьц, Почек, Почрња, Пратеж, Прве, Првко, Првоје, Првослав, Првота, Првош, Првчин, Првшић, Пргоје, Прибан, Прибат, Прибач, Прибе, Прибен, Прибетко, Прибил, Прибислав, Прибић, Прибица, Прибиш, Прибиша, Прибле, Прибо, Прибоје, Прибьц, Прибѣн, Прија, Пријак, Пријан, Пријатељ, Пријезда, Пријко, Прикос, Припко, Припша, Приход, Продан, Продаша, Продоје, Прстьц, Пружен, Прѣда, Прѣдак, Прѣдивој, Прѣдило, Прѣдислав, Прѣдиша, Прѣдоје, Прѣдраг, Прѣја, Прѣјислав, Прѣјко, Прѣкала, Прѣкочел, Прѣљуб, Прѣмил, Путислав.

(2)

Прибша, Пријко, Прикан, Прогон.

(3)

Пискота, Првша, Прѣдихна, Прѣдобар, Прѣдун, Пѣнич.

(1)

Рад, Рада, Радак, Радан, Раде, Радеља, Раден, Раденко, Радета, Радетко, Радеша, Радешко, Радивој, Радије, Радика, Радило, Радин, Радислав, Радић, Радич, Радиш, Радиша, Радмуж, Радоба, Радобрат, Радов, Радован, Радовин, Радовьц, Радоје, Радојко, Радомир, Радомисьл, Радоња, Радооча, Радосин, Радослав, Радоста, Радота, Радохна, Радош, Радуј, Радул, Радулин, Радуља, Радун, Радут, Радьц, Радѣј, Радѣн, Радѣнко, Рађ, Рађен, Разум, Рај, Раја, Рајак, Рајан, Рајен, Рајин, Рајиша, Рајко, Рајчин, Рајшин, Рако, Ракојко, Растоје, Ратиш, Ратко, Раћко, Рахо, Рахоје, Рахол, Рахул, Рахуљ, Рахун, Рахут, Раш, Раша, Рашанин, Рашин, Рашко, Рашоје, Рашуј, Редило, Репина, Реч, Решето, Рибаш, Рихоје, Роб, Робан, Рогоух, Рошак, Ругља, Руд, Рудан, Рунко, Русин, Рухота.

(2)

Радко, Рађко, Разор, Ратиша.

(3)

Радогост, Радуш, Редивој, Рогош, Руга, Руђа, Рутеша, Рухоје.

(1)

Светслав (Светьслав), Свиноглав, Својило, Својко, Свркота, Седраг, Сестроња, Силко, Силоје, Сиљан, Синадин, Сирак, Скориша, Скоровој, Скороје, Скорота, Слав, Славко, Славоје, Славомир, Сладоје, Слађ, Слатко, Служица, Смил, Смол, Смолко, Смољан, Срамко, Срдак, Срдан, Срдило, Стагоје, Стаја, Стајак, Стајило, Стајиша, Стајка, Стајко, Стан, Станило, Станимир, Станислав, Станиша, Станко, Станоје, Станьц, Строја, Стројислав, Стрѣзимир, Стрѣзо, Стрѣја, Сучијак.

(2)

Сладко, Ставер, Сумња.

(3)

Свирьц, Славиј, Славьц, Словимир, Срѣмьц, Станета, Стрѣзоје, Сурьц.

(1)

Тврдан, Тврде, Тврден, Тврдислав, Тврдиша, Тврдоје, Тврдѣн, Твртко, Тихан, Тихоје, Тихомир, Тихослав, Тихулин, Тишан, Тођебрат, Тола, Толак, Толан, Толијак, Толило, Толимир, Толин, Толислав, Толиша, Толко, Толоје, Тољен, Трсивлк, Трцало, Туђкрај, Тѣшемир.

(2)

Тануш, Торник, Трилолко (заведен са презименом Радушић), Трошан, Тѣш’мир.

(3)

Тихобрат, Тихул, Трчко.

(1)

Увратич, Угнѣд, Узина, Укопај, Уљар, Умѣн, Утол, Утѣх, Утѣша, Утѣшен, Ухильц, Ушоје.

(3)

Утольц.

(1)

Хвалислав, Хвалоје, Хинат, Хлап, Хлапьц, Ходак, Ходан, Ходач, Ходивој, Ходислав, Ходоје, Хотило, Храбре, Храбрина, Храја, Храјиша, Хран, Храна, Хране, Хранен, Хранетко, Хранило, Хранимир, Хранислав, Хранић, Храниша, Хранко, Храноје, Хранота, Хранта, Хранча, Хранче, Хранчуј, Храньц, Хранѣн, Хрватин, Хрс, Хула, Хуља.

(3)

Хвалан, Ходимир, Хранета.

(3)

Црљен.

(1)

Чапьц, Чибуд, Чипьц, Чрноглав, Чрнѣл, Чртало, Чудан.

(2)

Чич’вар (Чич’варь).

(3)

Чапко, Чрнат.

(1)

Шакоје, Шапран, Шарул, Шевѣј, Ширан, Шиша, Шишат, Шишман, Шишоје, Штрбьц, Шушко.

(3)

Шаптѣј, Штульц, Шьвьц.

Можливість існування ще одного сербського імені

Дослідник, проф. доктор Міліца Гркович, виконала досі найбільше і найоб’ємніше дослідження «Дечанської повельі» і представила результати в книзі «Імена в Дечанських хрівосулях [2]. Але при створенні численних, пізніше написаних іменословів, у процесі обробки підтверджених у середньовіччі імен «Дечанська повельа» враховувалася посередньо. Ми навіть беремо на себе сміливість порекомендувати розглянути поряд з вище зазначеними іменами у виданні Мілоевича існування ще одного рідкісного, старого сербського імені.

Йдеться про ім’я МОДРА ГОРА.

Додаток: 18 сторінка «Дечанських хрівосуль», надрукованих, відповідно до оригіналу, у 1880 році [1, 18]. І деталь [1, 18]: текст «Мілош а син його Радослав а брат його Модра Гора а син його Тврдоје’’ можна читати двояко:

- «Мілош, а син його Радослав, а брат його Модра. Гора, а син його Тврдоје» і

- «Мілош, а син його Радослав, а брат його Модра Гора, а син його Тврдоје».

Хоч такі імена й існують («Модра» і «Гора»), виникає думка про те, що в цьому випадку йдеться не про два імені. На це можуть вказувати (щоправда, не зовсім справжні) знаки пунктуації та зазначені родинні зв’язки (fol. 22).

До висновку про те, що Модра Гора могла би бути ім’ям, додатково призводить нас і порівняння з одним іншим підтвердженим ім’ям. Голо Зло також вказане в «Дечанській повельі», з братами Радулов і Радомиром, і проф. Гркович його вводить в «Реєстр антропонімів і патронімії» [2, 169]. Але в цьому випадку існує полегшувальна обставина: ім’я Голо Зло підтверджено також через патронім Голозловіч.

Проте існують ще приклади, в яких не відбулося повне злиття, такі як: Леп Чин (Лепчин), Гол Клас (Голклас), Драг Муж (Драгмуж), Муж(а) Брат (Мужбрат) та ін. Про топонім, однозначно, не може бути й мови, тому що топонім визначений безпосередньо до цього — село Улочані (Оулокяні).

З вищевказаного можна припустити, що в XIV столітті, неподалік від Печі (в бік Комове), у селі Улочані жив чоловік, якого звали Модра Гора. Брата його звали Мілош, племінника — Радослав, а сина Тврдойя. Вони, як і більшість населення, були сербами, й у них були певні зобов’язання щодо монастиря Дечани, як це «Повельею» наклав Стефан — «король усіх сербських і приморських країн» [1, 3].

Значимість «Дечанської повельі» для дослідження сербської/слов’янської історії взагалі

Дослідження імен, як це загальновідомо, має ще одну, вирішальну роль: на підставі цих досліджень утверджується однозначна етнічна належність населення. Якщо враховувати той факт, що сербські/слов’янські і християнські імена мали понад 90 % людей, записані на території, переданій у володіння монастирю Дечани, легко дійти висновку, який народ представляв абсолютну більшість.

Нагадуємо, що йдеться не тільки про частину території південного сербського краю Косово і Метохія, а й сусідньої Албанії, тобто про ті села з північної Албанії, які були охоплені переписом населення, зазначеним у «Дечанській повельі». Так, у селах в околиці Алтіна, на південних схилах гори Проклетіє (слив Вальбони), їх 10, загальна кількість 91,66 % слов’янських і 5,35 % християнських імен, а решта — це імена неслов’янського і нехристиянського походження [3]. Тільки одне село, Грева, не відповідає звичній картині, і в ньому зазначено 20 % слов’янських, 65,71 % християнських і 14,29 % албанських або імен іншого походження [3]. Ще аул Тузі і село Кушеве в околиці Скадарського озера дають схожу на село Греве [3] етнічну картину. Усі інші селища — це жителі виключно слов’янського походження, понад 90 %.

У зв’язку з етнічною належністю всього переписаного в «Дечанській повельі» населення Дімітрійє Богданович у «Книзі про Косово» [4] наводить конкретні дані: «Лише три поселення є албанськими (з 89), у тому числі два села в Алтін і Зете, й один аул, також в Зете, так, що із 2166 землеробських «домів» в аулах (тобто із загального числа 2432 будинків) тільки 44 албанські, значить 1,80 %.

Саме тому «Дечанська повельа» є незаперечним доказом територіального поширення сербського населення і сербської культури і, як така, вона є неповторним джерелом для дослідження історії та культури всіх слов’ян.

______________________

*Дотримуватися авторських прав, вказувати ім’я автора і джерело: www.svevlad.org.rs

Література

1. «Дечанске хрисовуље» — издатель Милош С. Милојевић. Гласник Српског ученог друштва, штампано у Државној штампарији у Београду, 1880.

2. «Имена у Дечанским хрисовуљама» — Милица Грковић. Филозофски факултет у Новом Саду, Институт за јужнословенске језике; Нови Сад, 1983.

3. «Лична имена у неким насељима северне Албаније и словенско-албанске везе у светлу антропонимије» — Милица Грковић. «Становништво словенског поријекла у Албанији», Зборник радова са Међународног научног скупа одржаног на Цетињу 21-23. јун 1990. Електронско издање:

http://www.rastko.rs/rastko-al/zbornik1990/mgrkovic-imena_l.php

4. «Књига о Косову» — Димитрије Богдановић. Српска академија наука и уметности, посебна издања. Београд, 1986. Электронное издание:

http://www.kosovo.net/sk/rastko-kosovo/istorija/knjiga_o_kosovu/index.html

5. «Глас јавности» од 21.01.2009;

http://www.glas-javnosti.rs/clanak/tema/glas-javnosti-21-01-2009/nece-proci

6. «Дан» од 05.03.2010; http://www.dan.co.me/?nivo=3&rubrika=Feljton&clanak=221992&najdatum=2010-03-03&datum=2010-03-05

7. «Српске државе половином XIV века» — др. Милош Благојевић. «Завод за уџбенике и наставна средства» Београд / Издавачка установа Завод за картографију «Геокарта» Београд.

8. «Старословенски језик — правопис, гласови, облици, примери са речником» — Светозар Николић. «Бард-Фин» Београд / «Романов» Бања Лука, 2005.

9. «Дечанске хрисовуље» — Павле Ивић и Милица Грковић. Институт за лингвистику, Нови Сад, 1976.

Abstract

«Charter of Decani», as one of the oldest surviving written document of the Serbian Middle Ages, represents rich source for many studies, especially onomastics. In this article, we devote attention to the names of Serbian / Slavic origin only, especially Modra Gora, which is not included in modern Serbian namebooks.

We also attached the names that are not written in «Charter of Decani», but those anthroponyms are reconstructed after Serbian/Slavic patronyms recorded in the same document.

The richness and the number of confirmed anthroponymy describe the former ethnic picture of this part of Kosovo and Metochia, and that part of the territory that is now northern Albania.

Key words: names, onomastics, the Serbs, Kosovo and Metohija, Decani.