До річниці з дня народження Володимира Шаяна

ВОЛОДИМИР ШАЯН — основоположник відродження Української рідної віри

«Ми не шукали нашої землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку»
В. Шаян

Народився Володимир Петрович Шаян 2 серпня 1908 року у Львові. Батько його був пiдстаршиною австрійської армії, а за польської окупації Галичини — залізничним службовцем. Мати походила зі стародавнього селянського роду села Добростани на Львiвщинi. Саме в цьому селі із символічною праслов’янською назвою молодий гімназист Володимир отримав перші уроки Piдної віри. Запис цих дитячих вражень має ту саму вартість, що й фольклорний запис науковця. Саме тут, у Добростанах, Володимир Шаян почув ритуальне привітання женців «Дай, Боже, щастя!». Він i сам вітав їх, обпалених сонцем, осяяних радістю праці на землі, цим радісним окликом, Проте над теологічним змістом цих слів він замислився, вже будучи філософом, релiгiєзнавцем, оглядаючись назад, уже збагачений досвідом своїх наукових праць: «Хто ж є той Бог, що дає Щастя? Він, напевно, має його пребагато i розсипає такими долонями, повнішими ніж вуйко, коли сіяв зерно у полі, щоб зійшло поле золотим сонячним щастям важкоколосої пшениці. Він мусить бути такий щасливий. Він мусить сам бути Щастям. Це Праджерело i праоснова всякого Щастя».

Пiзнiше, перекладаючи найстарішу пам’ятку праарійської релiгiї — Атхарваведу, В. Шаян зазначив, що це ритуальне благословення живе в українському народі не одну тисячу літ! Це є залишок або та найглибиннiша праоснова арійського гімну Благословення 3емлi: «...Хай нам оре плуг на щастя! Хай peмeнi в’яжуть щастя! Хай батіг лящить на щастя! Piдній скибi б’єм поклони! Щастям зернися, зорана!» Приблизною датою цього гімну прийнято вважати третє тисячоліття до н. е. Так пізнається глибина й безперервність наших праарійських i праукраїнських традицій.

У 1927 році, закінчивши з відзнакою гiмназiю класичного типу, Володимир вступив до Львівського університету, де студіював фiлософiю, санскритську та європейську фiлологiю.

В автобiографiї В. Шаян згадував: «Датою мого духовного прозріння уважаю 1934 рiк, коли постала ідея відродження староукраїнської вiри. Перед тим було переживання на гopi Ґpexiт у Карпатах на Гуцульщині. Це місце я вважаю святим для себе i безконечно вертаю до цього переживання як одного з вибухів святости, визначеному в моїх творах. Я пpoвів ніч у простій колибі в товаристві молодих гуцулів. I там на Гуцульщині я побачив нове обличчя фольклору. Але ідея відродження староукраїнської вiри пiзнiше здобула своє ширше примiнення як ідея Пан-арiйського ренесансу. Ця назва є темою для ширшої праці, бо ж дехто не розуміє її, а навіть підозрює в космополітизмі. Виразно заявляю, що Я — НАЦIOНАЛIСТ» (Світання, 1974, ч. 3. V). Володимир Шаян ще неодноразово згадуватиме про це «чудо Великого Пробудження», яке сталося з ним у Карпатах: «В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби відновити старинну українську Bipy не тільки як поезію, але як живу i творчу релiгiю» (Віра предків наших (ВПН), стор. 79).

Проблему Пан-арiйського ренесансу Володимир Петрович розвинув у своїх студіях над текстами Ріґведи, Велесової Книги. У 1937 році він виголосив доповідь про «ренесанс пан-арiйської думки» на заciданнi Iндiйського семінару y Львові. Tepмін «арійський», що його вжив В. Шаян, викликав жваву дискусію. Дехто намагався звинуватити йога в прихильності до гітлеризму.

«В тому часі, — писав вчений, — я вже читав «Майн Кампф» в унiверситетськiй бiблiотецi, а зокрема, добре собі запам’ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею «Бордерлянду» між Польщею та Росією, отже Україною. Я не мав ніяких iлюзiй. Звідси моє підкреслення «Пан-арiйської мислі», себто Всеарiйської, в протилежному до німецького тлумачення «арiйства».

На ceмінapi був присутній науковий керівник Володимира Шаяна — професор iндiйської фiлологiї Степан Стасяк, який славився своєю прихильністю до української справи i який щойно повернувся із наукової подорожі до Iндiї, де пробув майже рiк. Уci чекали його думки про дискусію. Тодi професор сказав пам’ятні слова, що дискусія, яка тут ведеться, буде вестися впродовж 500 років в iсторiї людства». Тодi здивовані учасники семінару прийшли до прийняття висновків молодого Володимира Шаяна.

Усе своє життя він поклав на Відродження Piдної віри. В останній рiк свого земного життя Володимир Петрович у статті «Майбутнє України в свiтлі Книги Велеса» впевнено напише: «Ми є великий iсторiотворчий рух!». I далі, розвиваючи цю думку, кине, як дoкip, нам: «Може, зрозумієте, нарешті, що я є ЗНАРЯДДЯМ ДУХУ, що творить нову добу в історії. У тій хвилині неважно, скільки досягну за ЖИТТЯ... Важне, що створений почин i засіяне зерно». Водночас він ставить вимогу до духовного проводу: «Справжній ПРОВІД має обов’язок стояти на сторожі чистоти ВIРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих i неморальних методів її здійснення. Biн не cмiє використовувати темноту «незрячої» маси для позірних успіхів i тим самим ставати на шлях демаґоґії.., бо демаґоґія зробить нас посміховищем історії..

У 1939 році В. Шаян закінчив навчання в університеті. Вже була написана праця «Iндра в Риґведi» (польською мовою). Тут ототожнюється iндiйський Бог Iндра з нашим слов’янським Перуном, — думка, яка також буде розвинута у пiзнiших його працях «Про Перуна знання таємне», «Студії над Ведiйською думкою, «Священний героїзм» та iн. Під час совіцької окупації Володимир Шаян був змушений замовчувати своє авторство. Почалися так звані «чистки». Вчені з Москви були поставлені для контролю над науковою працею львівських фахiвцiв.

Очевидно, Володимир Шаян в час німецької окупації мав зв’язок з ОУН i УПА, бо зберігся документ, написаний ним до проводу ОУН у 1943 р. 5 листопада 43-го він створив свій перший Орден Лицарів Бога Сонця, який став нелегальною релiгiйно-полiтичною формацією, що мала на меті не тільки боротьбу проти Німеччини й Москви за визволення України, але, насамперед, повернення рідному народові його рідної релігії, тобто духовне визволення українців з вiзантiйсько-християнського рабства. У зверненні до проводу ОУН зазначалося, що Орден не творить окремої мілітарної одиниці, але включається в політичну i революційну ОУН. Однак домагається свободи релiгiйного віровизнання, як i свободи проголошення ідей i вiри Ордену.

Наступ червоних i непевність становища змусила Володимира Шаяна, як i Професора Стасяка, евакуюватися на Захід. Своїм заприсяженим лицарям, якi не могли евакуюватися, Володимир Шаян дав наказ стати до лав УПА. Бiльшiсть з них так i зробили. Bipoгідно, саме вони й утворили Повстанську групу імені Перуна, про яку згадується у 8 томі «Літопису Української Повстанської Армії»: «Повстанська група ім. Перуна між селами Грабине i Пiдзвiринець, Комарнянського району, відбила 4.9.1944 р. 7 арештованих із села Повергiв. Із 57 погромникiв-конвоїрiв убито 45 та одного полонено» (стор. 173).

Haвесні 1944 року Володимир Шаян майже з порожніми руками вийшов зі Львова i попрямував етапами через Перемишль, Криницю, Братиславу, Відень, Авґсбурґ. Чимало його праць з того періоду або пропали безслідно, або зберігалися в радянських apxiвax. У праці «Аналiза Влес Книги» Володимир Шаян жалкував: «Мою працю декількох років «Iндра в Риґведi» я залишив у Львові. Вона разом з матерiялами була завелика, щоб її взяти, тобто везти, чи, докладніше, нести в руках. Haвіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути «Терпiння молодого гуцула». Там є відгук оцього вибуху на ropi Ґpexiт. Останнiй роздiл через цензуру був скорочений i злагiднений» (Bipa Предкiв Наших. — Гамiльтон, 1987, стор. 70). .

Далi була довга виснажлива дорога, життя в таборi для перемiщених осiб, а ще далi — загроза примусової репатрiацiї. Українці, якi жили в таборi Ґеґінґен, були вкрай стривоженi, що їx видадуть бiльшовикам. Tоді Володимир Шаян написав листа англiйською мовою під назвою «Я не можу вернутися» i поїхав з ним до Авґсбурґа. Його знання англiйської, висока освiченiсть справили враження на американцiв, незважаючи на його скромність, а надто обiрваний одяг. Toді табiр відвідав генерал Паттон. Володимир Шаян був його провiдником по табору i перекладачем. У листi до друзiв він згадував: «Я його супроводжував i показав йому Василя Барку у зробленiй ним самим будцi iз дикти й дощок iз заввагою: «Оце є модерний Дiоген у бочцi» — це є доцент українського унiверситету. Ця й iншi картини показанi мною, спонукали генерала подбати за новий кращий табiр, так зване «Соме-касерне». Очевидно, тут важили всі мoї вияснення в англiйськiй мові».

Одразу пiсля перенесення табору до «Сомме-Касерне» українцi згуртувалися навколо Володимира Шаяна. Тут у його кiмнатцi пiд номером 76 мешкало четверо однодумцiв: Михайло Орест, професор Державін, Богдан Вiйтенко, часом Богдан Онуфрiєнко. Закипiла наукова й культурницька праця. Тут постала Українська Вiльна Академiя Наук (УВАН), унiверситет, гiмназiя; тут також з’явилися тaкі видання, як «Орден», «Світання», «Нова епоха», «Науково-лiтературознавчий збiрник» та iншi. Як писав Володимир Шаян у своїй бiографiї, «всього понад 70 видань вийшло iз цiєї кiмнати».

Саме в Авґсбурзі був створений другий загiн лицарiв «Ордену Бога Сонця», що складався з дванадцяти чоловiків. Тут вони й пройшли орденський вишкiл, i склали орденську присягу. Тут В. Шаян прочитав їм цикл орденських лекцiй з iсторії Вiри, переоцiнки духовнсті старого cвіту i давньої icтopiї Праукраїни. Серед посвячених лицарiв був Леонiд Силенко, який отримав вiд свого Учителя Володимира Шаяна iм’я Орлигора. В одному з листiв до Зоряна (Григорiя Рекухи) Володимир Шаян, вiдповiдаючи на його запитання, писав: «Я познайомився з Силенком у Авґсбурзі лiтом 1945 року... Bін виявився податливим на мої виклади i вчення чи то в гурті, чи переважно iндивiдуальними розмовами в моїй кiмнаті... Силенко зложив присягу лицаря. У той час це була сама лише присяга. Очевидно, i на думку не прийшло мені документувати цей акт у той час. Вiд того часу я надав йому iм’я Орлигори. В «Орденi» уживав він самого імені Лев через аналогiю до Володимира та iнших... Biн домагався трактування себе в таборi як якоїсь упривiлейованої особи, а не мав нiякого авторитету, а навпаки — цiлу низку негативних застережень. Мушу зазначити, що перед актом присяги Силенко розказав мені про своє минуле. Воно дуже сумне й авантюристичне. Про те залишу мовчанку до часу, коли це станеться необхiдним».

У 1948 роцi Володимир Шаян разом з лицарем Б. Вiйтенком виїхав до Лондону, а iншi лицарi роз’їхались у різні країни, переважно в США й Канаду. У тому ж листi Володимир згадує день свого вiд’їзду: «Пiд час самого моменту виїзду до Англiї вci лицарi з’явилися на прощання перед автобусом. Не появився Орлигора iз Ульму. Я визначив лицаря П. Роєнка, щоб був зв’язковим мiж мною i рештою тих, що ще залишилися чи залишаться в Нiмеччинi. Цього мого рiшення не прийняв Орлигора, який сам бажав бути моїм заступником i вiд того часу без жодної iншої причини зiрвав зв’язок iз Роєнком, а через нього i зi мною. Biд того часу пiшов він самопасом, куди йому було видно».

В Англiї Володимир Шаян захистив науковий ступінь i звання Професора. Тут він став широко вiдомим своєю невтомною науковою i громадською дiяльнiстю. Довгі роки він працював директором Лондонської Бiблiотеки iм. Т. Шевченка при Союзi Українцiв Британiї (СУБ) i займав piзні посади в Управі СУБ, був членом європейської УВАН (Української Вiльної Академії Наук), а з 31 грудня 1969 року — її Президентом. Bін був Головою Орiєнталiстiв (сходознавцiв) та Спiлки Вiльних Журналiстiв, а також заступником голови Британської Лiги Свободи i ПЕН (Поетiв, Eceїcтiв, Новелiстiв).

Професор Шаян мав численнi доповiдi в Англiї i на мiжнародних з’їздах в оборонi ув’язнених членiв Руху Спротиву в Україні. Разом з лицарем Богданом Вiйтенком Володимир Шаян провів антимосковськi акцiї: «Я обвинувачую Сталiна», «Я не можу вернутися». Bін неодноразово брав участь у мiтингах протесту проти московської сваволi щодо поневолених нею народiв.

Однак, як пише Лариса Мурович (Тимошенко) у передмовi до «Вiри Предкiв Наших», «головною цiллю життя професора Володимира Шаяна таки був Орден... вiд 1971 року не раз закликав (він) тих лицарiв до повороту. Коли ж ніхто не вернувся, він написав тодi в листi до друзiв, що «примушений бути одним вояком на полi бою». М. Русич у посмертному виданнi журналу «Свiтання» писав: «Я запитався Професора листовно, чи він далi уважає їx лицарями. Вiдповiдь була: Hі!» (Свiтання, 1974, ч. 3 (V), стор. 5).

Переосмислення нашої священної історії вiдбулося у Володимира Шаяна ще з юнацьких лiт. «Ми не шукали нашої землi, блукаючи сорок лiт по пустинi. Вона була дана нам споконвіку», — стверджуе вчений.

Кожен новий лад в історії прокочується Україною, несучи «повені крові, землетруси, руїни, пожари всезнищення». «І кожен з тих напасникiв приходить на Україну з «високою мiсiєю» своєї «правди» i своїх «Богів». I кожний з них котиться по Україні пекельним глумом над Правдою i Богами, бо кожному з тих ладiв бракує П р а в д и  i  Б о г i в». I далi трагiчне: «Bci цi злочинцi приводили на суд Правду i Бога. Щобiльше, вони кликали на помiч самого Бога. Вирiзувалося укараїнцiв святим мечем, посвяченим папою римським».

«В Україну християнiзм прийшов уже сформований та озброений добре виробленими методами боротьби, знищування та пiдмiнювання. Був це час найбiльшої темноти i нетерпимостi християнiзму» (ВПН.— ст. 89). Наших Предкiвських Богiв вiддавали на глум, а разом з тим заганяли нас до духовного рабства. То ж, якщо хочемо бути вiльною нацiєю, чи не пора вчитатися в слова Волхва, закарбованi на дубовiй дощечцi Велесової Книги: «Будете синами своїх Богiв, i сила їхня перебуватиме з вами завжди».

Його працi Лондонського перiоду нинi можемо вважати основою теолого-фiлософського осмислення нашої етнiчної вiри. I не так важливо, скiльки Богiв має та чи iнша релiгiя — не цим визначаеться її «вищiсть» чи «нижчiсть». Володимир Шаян вперше дав послiдовне вчення про генотеїзм, тобто «про єдинобожество як многопроявну, многоіменну i многоособову Iстоту...»; це те саме, що й перекладене ним з Рiґведи «по-рiзному називають Волхви i Вiщуни те, що є одне». Тут Володимир Шаян залучає до переконання також i дощечки Велесової Книги, де засвiдчується, що за вiровiдступництво нашi Пращури проганяли навіть iз роду, бо «не маємо Богiв рiзних: Вишень i Сварог i iншi є множественнi, яко Бог є один i множественний» (дощечка 30). Далi Володимир Шаян пише: «Я нiдe не cтpiнув такого ясного i рiшучого визнання генотеїзму, як саме в тeкcтi Книги Велеса. Сварог є єдиний i всеобiймаючий. Сварог є єдиний i многопроявний. Сварог є многоiменний. Biн i iншi Боги є многоназивнi i тисячоiменнi. Вони разом творять єдину єднiсть Всесвіту, Небес, Cвiтy Духiв Предкiв i Невидимого Cвіту Прав’я. Ця могутня Всеєднiсть обнята однiєю всеобiймаючою стрункою концепцiею СВАРОГА, прикметною для Вiри наших Прапредкiв» (ВПН.— ст.134).

Та Володимир Шаян розумiв, що «людська думка є темна i лiнива», i що «Правда дається тiльки святим пророкам, що в силi обняти своїм духовним зором цiлi довгi вiдтинки історії людства». Такими пророками він вважав Григорiя Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Українку... Їм він присвятив кiлька своїх праць. Водночас Професор Шаян остерігав своїх учнiв: «Не вживайте слова пророк легковажно. Це важке слово. Воно обернеться проти вас, лжепророки, що хочете повести народ манiвцями чужих iдей i iдеологiй» (ВПН. — ст. 530).

У 1973 роцi Володимир Шаян написав: «Появилися жалюгiднi спроби «реформи» старинної мудрости наших Предкiв та Вед i Упанiшад. Для упрощення та дешевих «ycпixiв» при популяризацiї Рiдної Вiри «реформатори» хочуть заступити iм’я християнського Бога iменем Дажбога i так, змiнивши саму назву, думають, що такою простацькою змiною «вiдкрили» Рiдну Bipy». Тут Професор не називає прiзвища реформатора-лжепророка, засуджуючи тiльки сам факт перекручення i спростачення нашої Вiри. У листi ж до друзiв вiд 12 листопада 1971 року він писав: «Орлигора (Силенко) не утримував зi мною нiякого кореспонденцiйного зв’язку. Я довiдався iз листування з лицарем Степаном Кухарем, що він, Степан Кухар, надiслав Орлигорi моє листування. Мiж iншим був там вступ до санскриту i багато навчання кореспонденцiйною методою... В Америцi Орлигора рiшився на небезпечний для нього крок проголосити себе «учителем» i «основоположником» Рiдної вiри. Маючи під ногами твердий ґрунт мойого вчення про первісну країну поселення першоiндоевропейцiв, про стариннiсть слов’янських мов, у тому числi української, він зачав без контролi, рiзного роду видумками i фiкцiями apгументувати, за що доведеться довго соромитися...».

Отже, це той, хто наважився сам себе проголосити нi бiльше, нi менше, як пророком: «PУHBipa — ...абсолютний монотеїзм — Bipa в єдиносущного Господа Дажбога об’явлена рiдним Пророком Левом Силенком» — пише він сам про себе в «Священнiй постанові» з нагоди 30-рiччя РУНВiри (ця постанова пiдписана його власним прiзвищем). Повiривши ура-патрiотичним гаслам Лева Силенка, деякi українські еміґpанти в Kанаді й Америцi створили невеликi yкpaїнські громади РУНВiри. Професор Шаян журився: «Сором i ганьба будуть довго тривати, i ми yci будемо вiд того терпiти... Як же ж може він заперечувати зв’язок iз Орденом, присягу якого так ганебно зрадив?!».

Та були й справжнi друзi. У 1969 роцi з iнiцiативи поетеси Лариси Мурович був створений Допомоговий Комітет для видання праць громадського дiяча, поета, науковця i санскритолога професора Володимира Шаяна. У Зверненнi до українського громадянства, зокрема, зазначалося: «Свiдомiй українськiй rpoмaдi не слiд допустити до того, щоб машинописи таких цiнних творів нашого науковця лежали невидрукованими. Тож витягнiмо їx на денне свiтло! Допоможiмо проф. Володимировi Шаяновi видати цi твори, — на вiчну славу Україні».

Професор щиро paдiв, коли отримав першi примiрники видрукованої cвоєї працi «Найвище Свiтло». У вдячному листi до друзiв Нестора Роговського, Лариси Мурович та iнших членiв Допомогового Комітету він писав: «Мушу ствердити, що це перший раз у моєму життi видано мою працю не накладом автора, але почесними заходами i працею Вашого Громадянського Kомітету. Paдiсть моя велика i тим бiльша, що ця праця така дорога серцю i вiдноситься до такої високої i важливої теми. Вона побачила світ!» (Свiтання, ч. 8, 1969). Цей cправжнiй дiєвий патрiотизм своїх друзiв Володимир Шаян поцiнував як важливий «iсторiотворчий подвиг».

У 1972 роцi з iнiцiативи i заходами цих друзiв журнал «Свiтання» вирiс в Iнститут імені Володимира Шаяна, офiцiйно зареєстрований ними в Канаді. Складчиною 28-ми членiв цього Iнституту почали поступово видаватися й iншi працi професора Шаяна. До Iнституту приєдналися нові члени з молодшої української громади. Iнженер Вишата Святославич, однодумець i учень професора, написав багато праць про Рідну віру. Володимир Шаян вважав його своїм духовним сином.

Так українська емiґрацiя в Канадi й Америцi довiдалася про життевий подвиг українського мислителя Володимира Шаяна. Вже з 1981 року одна з провiдних громад рунвістів вигнала Силенка iз Святинi Дажбожої в м. Гамiльтонi й перереєструвалася в Громаду Рiдної вiри, визнавши вчення Володимира Шаяна. Достойний Старший Проповiдник цiєї Громади, Мирослав Ситник, i його невтомна дружина Лада (на фото праворуч) доклали багато працi до видання I-го тому творів професора Шаяна «Bipa Предкiв наших». Ця праця вийшла друком завдяки пожертвам двох побратимiв — Проповiдника Славина Яворського i Романа Кмiтя.

Володимир Шаян помер у Лондонi вiд серцевої недуги на 66 роцi життя 15 липня 1974 року. Поховання його здiйснено за обрядом Рiдної вiри, а урна з його прахом була перевезена в Канаду i похована на рiдновiрському кладовищi в Гамiльтонi. Обряди виконували Волхв Мирослав Шкавритко (в Лондонi) i Старший Проповiдник Мирослав Ситник (у Канадi).

«Аналiза Влес Книги» — одна з oстанніх праць Професора. Над нею він частково працював у шпиталi, де перебував у зв’язку з хворобою; oстанні записи до цiєї теми зробленi за три днi до смерті (роздiл «Рiґведа i Книга Велеса» датований 12 липня 1974). Тут Володимир Шаян стверджує про одночасність постання Рiґведи i Книги Велеса. У шпиталi написана праця «Богиня Свiтання», присвячена його ученицi, поетесі Ларисi Мурович, яку Володимир Шаян вважав героїчно посвяченою i з якою був знайомий тiльки листовно.

Висловлюю щиру вдячнiсть i шану достойному Старшому Проповiднику Мирославу Ситнику, Побратиму Зоряну та Посестрi Ларисi Мурович за надання архiвних матерiалiв, фотографiй та листiв про життевий подвиг нашого мислителя Володимира Шаяна, якi використанi в цiй статтi з метою вiдновлення iсторичної справедливостi. Слава Україні! Слава справжнiм Лицарям України!

Галина Лозко.
Доповiдь на урочистому вечорi з нагоди
90-лiття з дня народження Володимира Шаяна.

П.М. Цей матерiал друкувався скорочено в газетi «Незборима нацiя», в релiгiєзнавчому збiрнику Християнство i духовнiсть. (К.: 3нання, 1998). Повний авторський текст без скорочень друкувався у часописі «Сварог», випуск 9, у газеті «За Рідну Віру!», число 5.

... Зі справою Віри: раз вона

відродиться і зачне жити як

староукраїнська, вона рівночасно

зачне жити як старослов'янська.

Щобільше! Вона рівночасно зачне

жити як протоіндоєвропейська.

Володимир ШАЯН
(ВПН. — 1987. — С. 882)
(
ВПН. — 2019. — Т. II. — С. 374)

ЖИВЕ УКРАЇНА

(У століття національного гімну)

Живе Україна в боях i повстаннях,
У славі козацькій, у лавах УПА,
В геройському чині, в кривавих змаганнях
Живе незнищенна, міцна i свята.

Душею i тілом живемо для неї,
У жертві всесильній всевiчна вона.
Безсмертний наш Дух i безсмертна Ідея,
Живе Україна, — в ній наша душа.

Із чину й потуги здвигнем Україну,
Преславну Владарку широких світів!
Немає вже смерти, немає загину —
Є вічні герої, є слава віків!

Свята незборима владарна Держава
Горить в нашій крові i тілі живім.
3асяє як Сонце Всевлада i Слава
У лавах лицарства, у братстві святім!

У наших походах, у силі іскристій
Наш Прапор i Тризуб сіяє в віках —
І небо блакитне, i день золотистий,
І юність, i радість, i Вічність Життя.

Володимир Шаян


800x600 Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4