Лісовик — Бог лісу, можливо, первісно Бог-пастух, який випасає лісову живність: оленів, ведмедів, вовків, зайців. Інші імена, відомі на украı̈нському ґрунті: Лісич, Лісу́н, Полісу́н, Гайови́к; польські: Borowy, Laskowiec, Boruta. ВК зафіксувала ім’я цього Бога у множині Лісичі, позначивши таким чином лісових Духів як клас Божеств: «А в лісах дубових Лісичі в гілках колисатися почали, і бороди хмелем утичені, і волосся в травах — тїї суть листя зелене, що Мокоша їм неначе зісподу того до бороди затикала» [ВК, д. 38-А]. Тут же повідомляється, що «Ярбог править весняним цвітінням і Русаліями, Водничами і Лісичами і Домовичами. А Сварог усіма править».
Дуже давній Бог усіх індоєвропейців, знання про якого дійшло до нас переважно в народному світогляді. У греків і римлян це значно виразніше окреслений культ, хоча ймовірно походить він ще від найдавніших мешканців Причорномор’я та Малої Азії. Ще римський поет Вергілій згадує, що Тірренські пелазги вшановували Бога лісу Сільвана. Культ Сільвана був перенесений до Риму, де Silvanus (від лат. silva — ліс) — римський Бог-охоронць лісів та полів. Таке саме ім’я мав і етруський Бог лісу Сельванс. Як і грецький Пан, Сільван полюбляє музику (сопілка або флейта його священний музичний інструмент). Культ цього Бога був достатньо усталеним і впорядкованим, він мав свої храми, гроти, ліси й гори, де розважався з Німфами та іншими Силами природи. Йому належало приносити такі жертви як виноград, колоски, молоко, м’ясо, вино, пізніше — хліб. Ці дарунки приносили, щоб забезпечити здоров’я худоби.
В українському народному уявленні про Лісовика також збереглося правило: люди-пастухи укладають із Лісовиком угоду, приносячи йому в жертву яйце або печиво із житнього борошна, які кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Тоді дикі лісові звірі не будуть забирати в людей їхню худобу. Цілком імовірно, що первісно це були жертви Богові Лісу, пам’ять про якого була викорінена християнством. Фольклористи зібрали лише пізніші уявлення про Лісовика: його можна пізнати з того, що він, при всій схожості з людиною, не має тіні; любить пожартувати з людиною, завівши далеко в ліс і сплутавши дорогу. Щоб вибратися, треба вивернути навиворіт сорочку або вдягнути черевики не на ту ногу — тоді повернеться пам’ять. Проте значної шкоди людині він не робить, навпаки, під опікою Лісовика її не вхопить жоден дикий звір у лісі.
Тотожний до Лісовика карпатський Чугайстер, відомий своїми веселощами. Граючи на сопілці, він примушує зустрічну людину танцювати. Образи Лісовика, Полісуна і Чугайстера близькі до грецького Пана — волохатого, козлоногого і рогатого Бога лісів, полів, який опікується отарами, грає на сопілці й має виразні еротичні риси: пристрасну закоханість у лісових німф. У давній Греції були навіть храми цього Бога. У москалів лісом опікується Лєший (ближчий до тюркського Шуралє), відомий частіше як злий дух. Однак в українській міфології Лісовик, так само як і Домовик вважаються добрими Богами. Лісовик має свій день у язичницькому календарі — 16 серпня.
Джерело:
- Об’єднання рідновірів України: енциклопедичний довідник / автор-упор., заг. ред. проф. Галина Лозко ; Українська духовна академія рідновірів. — Миколаїв : Іліон, 2023. — 304 с.