Сьогодні використання загальноприйнятого терміна «демонологія» відносно релігії наших Пращурів видається авторові некоректним. Пояснимо чому. Поняття демон (гр. daimon) до сьогодні в нашій науці не має чітких обрисів. Дослідника з язичницьким світоглядом насамперед вражає упереджено християнське трактування цього терміна і самого поняття, яке цим терміном позначають наші науковці. Типове розуміння слів демон, демонізм і демонологія зводиться до поняття «злої сили» і вчення про неї. Неправомірним, з нашої точки зору, є і твердження, що, мовляв, «пізніше демоністичні вірування послужили первісним матеріалом для вироблення образів духів-богів»59.

Насправді ж, як ітиметься далі, давні Боги-духи були перетворені світовими релігіями (християнством та ісламом) у «злих демонів». Така дефініція міцно закріпилася в офіційній науці й нині відіграє у ньому роль «прокрустового ложа», в яке прийнято заганяти всілякі роздуми про етнічну міфологію. Російський дослідник В. Іванов стверджує, що в найточнішому значенні «демони — злі духи»60. Однак А. Лосєв звернув увагу на те, що демон — це «узагальнене уявлення про якусь непевну і неоформлену божественну силу, злу чи (рідше) благодійну, часто визначальну для життєвої долі людини... Іноді олімпійські Боги також називаються демонами, але тільки в узагальнено-невизначеному значенні або у випадку, коли Бог не проявив індивідуально і таємно своє ім’я»61.

Цікавою є звістка Гесіода про те, що покоління «золотого віку» перетворилися в «благодійних демонів». У римській міфології поняттю «демон» відповідає поняття «геній» (від gens — рід, gigno — народжувати) — первісно Бог Роду, покровитель родини і Бог чоловічої плідної сили. Геній зображувався з яйцем у правій руці й рогом достатку в лівій. Наведені факти свідчать про те, що генеалогія демона бере свій початок у постаті Бога-Отця, родоначальника людських родів, який внаслідок довгих історичних перетворень нині залишився в міфологіях різних народів у вигляді пенатів, домовиків та інших захисників родини.

У язичницькій традиції не було поділу на «вищих» Богів і «нижчих» Демонів. На нашу думку, всі духовні (ідеальні) сили належали до божественного рівня, і лише з впровадженням антагоністичної до етнічних вірувань світової релігії вони перейшли в розряд «нижчих» і «злих»: «раньохристиянське уявлення про демонів пов’язане з образом злої демонічної, бісівської сили». Біси ж нашими міфологами визначаються як «абсолютно злі» фольклорні персонажі, з якими християнська церква веде непримиренну боротьбу62. Таке розуміння «демонології» звужує сучасні уявлення про духовну сутність нашої прарелігії. Якщо бути точними, то грецькі терміни «демонологія» і «теологія» є синонімами, які потрібно було б перекласти українськими «богослов’я, богознавство».

Дух — безтілесна невидима духовна сутність, яка іноді може показуватися людині, оскільки духи перебувають у постійній взаємодії з людиною) й визначають її душевний і психічний стан.

У слов’янській міфології існує відносна байдужість до поділу на злих і добрих духів, адже Добро і Зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю у даній ситуації, яка визначається ставленням до них людини. Тому наші Предки приносили жертви різним духам, які могли чинити як добро, так і зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства і через тисячу років, українець готовий діяти за принципом: «Бога люби, але й Чорта не гніви».

Лозко Г. С. Українське народознавство