З покон віків наші славні Предки вшановували Бога весняного Сонця, розквіту Природи, родючості, пристрасті — Ярила. Ця традиція була настільки сильною, що навіть після окупації Русі-України візантійським християнством вона не зникла повністю. Тож за відзначенням 6 травня, за юліанським календарем, так званого св. Юрія — неважко було впізнати, вшанування Кого насправді було тут приховано.
Таким чином встановлення українськими рідновірами дати свята Ярила допомогло його відновити представникам західних та південних слов’ян, у яких, на відміну від нас, панівною є католицька церква, — зокрема, полякам і хорватам, у язичницьких календарях котрих вже зазначено це свято. Так, у календарі сучасних польських рідновірів за цей рік навпроти 23.04 бачимо święto Jaryły, а в цьогорічному календарі Об’єднання хорватських рідновірів (Savez Hrvatskih Rodnovjeraca) навпроти тієї ж дати знаходимо Jarilovo (Jurjevo).
Варто зазначити, що нині свято Ярила не завжди припадає на вихідні, тож часто його доводиться вшановувати у будні, у післяробочий час. Не варто забувати і про ще одне свято, яке передує ярильському, — Велика Лада (Красна гора), або Лельник, що зазначений у нашому календарі «Коло Свароже» під 22 квітня. Власне, ці обидва свята мають проводитися в одному контексті весняних свят. Адже Велика Лада, або ще Ладовиці, на відміну від чоловічого свята Ярила, є жіночим, а точніше — дівочим святом, у якому головну роль відіграють дівчата, вшановуючи Богиню шлюбу, весiлля, покровительку дощу і врожаю Ладу та її доньку, Богиню дівочої любові Лелю.
Минулого року, оскільки тоді 22 квітня припало на неділю, столичній Громаді українських язичників «Православ’я» вдалося провести Ладовиці на високому рівні. І не де-небудь, а на трипільській Дівич-горі. А вже на свято Ярила, у понеділок, вдалося потрапити далеко не всім, навіть після роботи.
Цьогоріч понеділкове свято Лади Громаді «Православ’я» з уже відомих причин довелося пропустити. Проте на Ярила, 23-го, у вівторок після роботи, хто зміг — приїхав. А проходило це свято на поляні, що над однією з мальовничих оболонських заток.
Тепло і лагідно світило ярильське Сонце, а спущена з вишгородських шлюзів вода заполонила усі рівчаки й видолинки навколо поляни, що підсилювало святковий ефект спілкування з головними стихіями матінки Природи.
Ярбог був почастований ритуальним пивом і м’ясом півня — їх доставили до Ярила язики вогненного Симарґла завдяки заступнику голови Громади «Православ’я» Зореславу. Не забули й про Богинь Ладу та Лелю — їм принесла в жертву мед-суру Дажбожа онука Яруня.Спів веснянок, хороводи, танок навколо уквітчаного вербовим вінком парубка «Ярила», з роллю якого прекрасно справився Велесич, виконання ярильського славеня, «відмикання» «Ярилом» сирої землі справжніми ключами — усе це було складовими чинниками святкового дійства.
«Подай, Ярило, ключі і замки
Одімкни Красну Весну,
Красну Весну, Тепле Літечко,
Тепле літечко, спіле житечко!» — урочисто звернувся Зореслав до Ярбога.
І Ярило відімкнув!
«Слався, слався, Ярило, щоб все добре родило!», — залунав гуртовий славоспів над затокою і відлунював від протилежного берега, спонукаючи кожного на якусь мить подумки перенестися у ті прадавні часи, часи наших славних Предків.
Більше світлин у Facebook