Місяць серпень у наших Предків називався ще й Спасичем, або Спасівкою. Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий урожай.
«Свято Спаса — врожаю — дуже шанувалось в Україні. Це не є дивним, бо це підсумки річної (весняно-літньої) важкої праці, це цілковите закінчення жнив, — пояснює професор Степан Килимник у своїй праці «Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. — […] У давнину, після збору врожаю […] усі хліборобські країни соняшного сільсько-господарського круга-кола віддавали шану й подяку Богу врожаю — Сонцю. […] Це було й третє з черги свято померлих — духів, «дідів», «бабів»; по-друге, це було свято врожаю, свято подяки Богу врожаю — Сонцю […]; по-третє, це була врочистість — прощання з літом та зустріч з багатою осінню.
[…] На цей час уже був новий хліб на столі, стодоли повні хліба; в садах ламалось гілля від овочів (фруктів — Ред.) — яблук, груш та слив; у городах — високі врожаї різної городини. На той час вже відібрано і повні бочки меду; стоплено вже й Божу речовину — віск. А в додаток до всього цього, вже закінчилися головні, найважчі роботи в полі, залишалася лише сівба (озимих — Ред.) та збір решти городини.»
Спаси, без сумніву, є цілим циклом серпневих свят врожаю й одним із восьми головних сонячних свят Кола Сварожого, що відзначаються між двома сонячними фазами — літнім сонцестоянням і осіннім рівноденням.
Під час Спасича наші Предки дякували не лише Богам врожаю, а й духам Пращурів, які, перебуваючи біля Богів, теж опікувалися врожаєм. Так, одна із легенд, яку записав С. Килимник у зазначеній вище праці, переповідає, що «духи-душі покійників також охороняють сади, також сприяють квітові садів, визріванню плодів, їх пахощам, смакові... І що ті душі приходять на Спаса […] й стоять невидимо над тими плодами, покіль священик не посвятить їх; вони, духи, невидимо і свої плоди приносять святити, а звідси несуть їх усім духам добрим на тамтой світ... А бджоли, то «муха Божа», й бджоли також моляться Богу, літають у небо, а відтіля приносять від Сонця його частку для свята — віск...»
Нині нам достеменно відомо, що слово спас не було занесене чи вигадане християнським чужовір’ям, як це дехто помилково вважає. Це підтверджують і самі церковники: «Не должно думать, что это слово одновременно явлению христианства, напротив, оно употреблялося славянами ещё в язычестве: в Краледворской рукописи уже упоминается, что славяне называли своих Богов Спасами» (Протоиерей Г. Дяченко. Полный церковно-славянский словарь. — М., 1900, с. 648). Неважко й здогадатися, що слово спас у цю пору означає порятунок від голоду взимку.
Насьогодні найвідомішими подяками за урожай є вшанування трьох великих Богів Спасів — Медово-макового (1 серпня), Яблучного (6 серпня) та Хлібного (16 серпня) . Проте, як пише у своїй книзі «Коло Свароже. Відроджені традиції» професор Галина Лозко, «у народі, крім названих, збереглися ще такі назви, як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний, Спас на воді, або Мокрий Спас. Мабуть, у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу свій строк». Дати відроджених язичницьких свят врожаю донедавна різнилися з християнськими, оскільки Церква відзначала свої празники за юліанським календарем, вкладаючи у них зовсім інший зміст. Нині ж в Україні після утворення ПЦУ і її переходу на т. зв. новоюліанський календар дати цих празників стали повністю збігатися з деякими датами язичницьких свят.
Як зазначає С. Килимник, такі «свята були й в античній Греції, і в Римі, і в усіх, на той час культурних країнах Малої Азії, як також і в Месопотамії, Асирії, Сирії, Палестині й інших. Особливо врочисто проходило це свято врожаю в Єгипті. У давнину це свято було й у наших пра-прадідів — антів і, певно, проводилось дуже врочисто, з особливими церемоніями та й мало ґрунтовне значення».
Прес-служба Релігійного центру ОРУ
Література
1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному насвітленні. Т. 4: Літній цикль. — Вінніпеґ, 1957. — 178 с.
2. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції. — К.: Український письменник, 2004. — 222 с.
3. Дьяченко Г., протоиерей. Полный церковно-славянский словарь. — М., 1900. — 1120 с.