Мати Слава — Богиня Перемоги. Чи знають українці, що у них є Предківська Богиня Перемоги і що традиційно українські вояки, а раніше — вої-русичі, йдучи у бій, вигукували не тюркське «ура!» (від urmak — бий!), а рідне «Слава!», прикликаючи ім’я зазначеної Богині собі у поміч?

У передхристиянські часи Богиня Мати Слава була у великій пошані у Предків українців. Свідченням тому — численні згадки про неї у Велесовій Книзі. Як зазначає професор Галина Лозко у своїй праці «Коло Свароже. Відроджені традиції», «саме Вона є нашою Покровою, бо це Вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил.

Б’є крилами Мати Слава і кличе нас,
щоб ішли за землю нашу
і билися за огнища племені нашого,

бо ми є русичі!
_______________/Велесова Книга/

Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу — "по крові тіла"».

«Мати Слава або Магура, Мати-Птиця або Птиця Вишня уявлялася у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця — подруга Перуна, що завжди є покровителем мужчини-воїна…», — йдеться у вищевказаній праці.

Постать Матері Слави, яка передувала християнському образу Покрови і довго жила в пам’яті усіх слов’янських народів, заслуговує на особливу увагу. Досі збереглися свята на її честь (наприклад, у сербів). Мати Слава уособлює героїчне жіноче начало, що є наснагою для воїнів усіх часів, включаючи й козацькі, де уявлення про Неї продовжували жити серед лицарів-козаків. У боротьбі проти її культу християнська церква обламала не один хрест, так і не змігши витиснути цей культ з народної пам’яті, хіба що викрививши Її первісне язичницьке розуміння й уявлення про Неї. Свідченням цьому — значна кількість церковних споруд в Україні, присвячених саме Покрові, а також патронат так званої святої Покрови (вже в образі юдейки Діви Марії) над козаками та її «опікунство» всією Запорізькою Січчю.