2 серпня минає чергова річниця від Дня народження Великого лицаря Ордену Бога Сонця, засновника і натхненника руху Відродження Рідної віри, професора Володимира Шаяна (1908 – 1974). На відзначення цієї дати в громадах Об’єднання рідновірів України подаємо текст його листа до друзів, українців, які долучаються до Віри предків, прагнуть збагнути ту невловиму золоту сув’язь пращурів і нащадків, яку було втрачено внаслідок примусової християнізації нашого народу в трагічному 988 році. Хай цей лист послужить дороговказом шукачам рідної істини, спрямує на шлях усвідомлення єдності рідної землі, рідної мови і Рідної віри.


 

 

 

Володимир ШАЯН

ЛИСТ ДО ДРУЗІВ*

Дорогі друзі!

Зустрічаю дуже часто Ваше мовчання, а рівночасно одверте питання, яке є наше вчення про Бога? Я відповідаю на це питання усією своєю творчістю. Ті, що питають, прагнуть якогось популярного чи подібного до догматів інших релігій окреслення в роді: Він є Найсправедливіший, Наймогутніший, Він є Вічний, Він є Найрозумніший, Він є Всезнаючий, Він є Невидимий (чи справді?), Він є Нематеріальний. Я не знаю, що це значить, бо ж я не знаю взагалі такого поняття, як «матерія» і т. д.

Та Ви перестаєте мене розуміти. Треба признатися, що наше віровчення є трудне, але це не значить недоступне. Шлях до нього веде через теорію пізнання, себто через пізнання апарату нашого мислення. Через відповідь на питання, — що це є мисль? Мисль — цілком абстрактне поняття. Поняття: чи існує, наприклад, якийсь «кінь взагалі», а чи існують тільки «конкретні коні», а «кінь взагалі» — це сума прикмет, зібраних і спільних для всіх коней за нашим досвідом, отже, це — загальне поняття, яке відбиває і збирає наші спостереження про коней буланих, вороних, білих і всяких інших.

Тут треба Вам зрозуміти, що Бог є і у Вашому прояві, тільки не в самому фізичному прояві, а в загальному. Наш Прапредок знав про це і тому величав себе Внуком Дажбожим. Може тепер зрозумієте мене, чому я займаюся порівняльним релігієзнавством. Я шукаю тих назв — тих тисячу і одну назву Єдиного. Тих тисячу і один змістів, якими людство, а в першу чергу — наш Прапредок, пізнавало чи не пізнавало, але окреслювало свого Бога (а Бог — це також людська назва).

Може, тепер зрозумієте, чому пишу праці про Сварога, Свантевита, Перуна, Дажбога — Бога Вогню і Сонця, і про сто інших Богів із Ригведи, Авести і нашої Прапредківської Віри. Бо ж у цій Вірі наш Прапредок переживав творчий процес. Проектував свою душу назовні й творив свій світ. Повторюю, творив свій світ. Отже, Віра — є глибокий внутрішній процес творчого становлення. Ставання Людиною. А тоді вже пізнавав Аспект Божественної Творчості, і рівночасно через нього творив людський світ, його нарід, його активна участь у світі, його доля і недоля. Тобто наслідки його живого творчого хисту.

Творилася рівночасно всенаціональна Карма, себто простіше — Доля, яка йому і його ведучому Духові призначена із його досягнень, із його праці, із його думки, із його стремлінь до отого Єдиного, якого «різно називають віщуни те, що є Одне» (Ригведа).

Чи ясно Вам?

То ж Прапредківська світотворча Віра не «поганська», як її принизливо окреслюють апологети християнства, а відвічний творчий процес, що об’єднує три творчі принципи в один, і рівночасно процес, що об’єднує в один безперервний ланцюг давніх Прапредків через наше покоління з Нащадками.

Тепер Ви знаєте, що народ зі своєю Рідною Вірою не може загубитися на шляху до історичного призначення, а також не може відректися призначеної йому Долі як кари за тисячолітній заблуд. Хіба що не будемо сумувати, що народилися в неволі, ми ж маємо можливість справжню волю сотворити. А це вже значить, що вертаємося до Предків і їхньої Віри. Загартуймо ж ланку нашого живого ланцюга, щоб не розривався, а був живою Силою єднання між Прапредками і Нащадками.

Вже починаєте розуміти зачароване коло історичних процесів, а таки будете свідомі свого призначення і своєї місії. Чи відчуваєте порив до творчого завдання сотворити Добро і Лад? Чи відчуваєте свої особливі позитивні якості, моральні якості, цілком протилежні <тим>, що існують довкола у цьому ілюзорному світі? Чи з’являється у Вашій душі бажання перебудувати старий і нікчемний світ з його злом і несправедливістю?...

А збудувати свій кращий Лад з добром, справедливістю і високою мораллю. Це пробуджується Дух до чину. Та перше рішення має постати у Вашій душі, о Друзі, має народитися Сила Волі, воля свідомої жертви, з якої сотворити свій новий і кращий світ. Здійснення свого рішення саме собою поведе до Творчого Божественного Аспекту і тоді відчуєте Радість Творчості. Тоді усвідомите самого себе, як Творця разом з Творчим Аспектом Космічного Божества. То ж чи варто шукати захисту і «спасіння» в чужих богів, коли спасіння є Чином здійснення свого призначення?

Боротьбу треба прийняти спокійно і твердо, як конечну на етапі творення нової віри. Ще ніколи такий процес не проходив мирно і лагідно. Та ми ж не відрікаємося усього на світі і самого життя, як Будда. Хоч знаємо про нашу повну безсмертність, але знаємо і віримо також у доцільність нашого життя як творчості історії, світу і людини.

Творення Людини і Людства — це найважніше завдання. Але ж Вам потрібні найближчі вказівки, як діяти. Вони прості. Робіть те, що знаєте найкраще у Ваших умовах і середовищі.

Мої побажання: збирайтеся гуртом. Читайте мої листи, уривки із моїх праць. Здається, вже маєте дещо під руками. Читайте працю про Сковороду, «Про Перуна Знання Таємне».

От приклад, написано в «Гімнах Землі»: «Немає, немає вже смерті! Існує тільки життя»! Немає кінця роздумуванням на цю тему, від життя людини до життя нації, до життя цілого людства, а далі Космосу, а далі... Божественної Творчості. Натхнення і Ваше захоплення породять думки і думки, власні прозріння і пояснення.

Є праця на цілі століття.

Старайтеся, щоб усе було зрозуміле і доступне для людського розуму. Однак, це не все можливе відразу. Воно приходить через довшу працю над собою.

Ваш у боротьбі за Нашу Віру,

Володимир.

Лондон, 24 серпня 1970 року.

_______________

* Цей лист опубліковано в ювілейному виданні, підготовленому Об’єднанням рідновірів України: В. Шаян. Віра Предків наших. Вибрані твори. — К., 2018. — С. 379–380.