Ярун МОТРОНЮК (м. Козятин)**
(зі збірки «Струмені серця»)  

Славень

Відбудуймо жертовники наші
В праці розуму, рук і долонь,
Трунок з медом налиймо у чаші,
Запаливши священний вогонь!

Воздамо всім Богам возливання —
Нашим рідним і вічним Богам.
Хай не згаснуть шляхетні бажання
Відродити зруйнований храм!

Обертається Коло Свароже
Від минулих в майбутні роки.
Опромінює світло Дажбоже
Нашу землю крізь довгі віки.

Відбудуймо ж жертовники наші —
Час невпинно тече мимо скронь.
Вип’єм, браття, із спільної чаші!
Хай палає Священний Вогонь!

До Кирила

Кирило ніби нам писемність дав.
Насправді — просто облизня спіймав.

До нього в нас було письмо своє.
Хвала Богам, воно і зараз є.

 

До Андрія Первозваного

Андрію Первозваний!
Апостоле незваний!
Ніхто тебе не звав!
Й у нас ти не бував!

Іди за три смереки,
Де всі жиди та греки!
Або на смітник — киш!
А нас облиш!

 

Вогнище Рідної віри

Палали вогнища злотисті,
Жерці їх свято берегли
І світло їхнє променисте,
Як дар Богів, крізь час несли.

Вогнище Рідної віри —
Світло з далеких століть.
Вогнище Рідної віри
В серці моєму горить!

Горіли вогнища, палали
Впродовж віків, тисячоліть,
Але лихі часи настали:
Князь захотів їх загасить.

В вогнища Рідної віри
Кинув подоби Богів,
Ну а киян, наче звірів,
В річку загнав і христив.

Погасли вогнища священні,
А замість капищ — вже церкви,
Та Рідна віра незнищенна.
Русь не схилила голови!

Вогнище Рідної віри
Потайки люд запалив,
В Рідних Богів він ще вірив,
Та не було вже волхвів.

Скрізь християни вже панують
І чужовір’ю вчать дітей,
І все язичницьке шельмують,
І в рабство тягнуть всіх людей.

Вогнище Рідної віри
Згасло на довгі віки,
Душі людей чужовір’я
Тиснуло гнітом тяжким.

Прийшов віщун, прийшла волхвиня —
І знову вогнище горить.
І ворог вже тепер віднині
Його не зможе загасить.

Вогнище Рідної віри,
Вічно гори, не згорай!
Вогнище Рідної віри,
Силу й наснагу нам дай!

 

Не називайте ви чужинця Богом!

Стоять церкви, немов гриби отруйні,
Пархатий ангел Київ стереже...
Невже ми з вами — всі тупі і дурні,
Що як своє сприймаємо чуже?!

Невже ми не прозріли анітрохи?
Чи то вже рабства й чужини тавро,
Що сліпо віримо в чужого бога
І в те, що дасть він щастя і добро?

Не дасть, не дасть! Бо він же жид,
__________________ви ж — «ґої»!
Та й зовсім він ніякий і не Бог.
Тож думайте своєю головою!
Чи мозок ваш зовсім уже усох?

Не називайте ви чужинця Богом!
Бог — наше слово, рідне, нечуже.
Вертайтеся до рідного порога,
Де рідний Род оселю береже,

Де всі Боги єдині у Сварозі —
Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун,
Де Велес грає на сопілці й кобзі,
Торкаючись чарівних срібних струн.


Дует

Сидів я на березі, що зламалась,
Й молитви-вірші до Богів читав,
А солов'ї у гаї заливались —
Один ніби для мене щось співав.

Неначе відбувалося змагання:
Я на співця уваги не звертав
І голосно ті вірші із зібрання
По черзі так схвильовано читав,

А соловейко поруч заливався,
Його мій голос зовсім не лякав;
Мій голос з його піснею зливався
І я ту радість пісні відчував.

І особливо тьохкав він завзято,
Як я читав молитви до Богинь.
Раділи ми читати так й співати —
Так, ніби доторкались до святинь.

 

Заповіді-антизаповіді

1. Убий!

Якщо тебе захоче вбити
Жорстокий вбивця, підлий, злий,
Не дай йому цього зробити
І як собаку його вбий!

2. Дай у пику!

Якщо по лівій тебе вдарять,
То правої не підставляй!
А розвернися для удару —
Нападникові в пику дай!

3. Забери украдене!

Не кради, а забери своє!
Не давай украсти більш чужинцю!
Знай же ти, обкрадений вкраїнцю:
Будуть красти, поки ти даєш!

4. Чини перелюб, якщо...

Якщо ти сам того не знаєш,
Котру із двох жінок кохаєш,
Як їм обом ти милий, люб,
Чини, мій друже, перелюб:

Повинен кожну поважати,
Більш не дурить, не ображати.
Як будуть діти — всі твої —
Такі тобі слова мої.

5. Вернись до рідних кумирів!

Це для тебе створили юдеї
Рабську віру, щоб став ти рабом,
Щоб назвав ти цю віру своєю
І корився чужинцям ладком.

Щоб не прагнув шукати кумирів —
Знав лиш тих, що створили тобі,
Щоб не жив ти на світі, а хирів
Й опиратись не міг в боротьбі.

Не вклоняйся чужинському богу!
Повертайся до Рідних Богів!
Стань на Пращурів рідних дорогу,
Що веде нас з далеких віків.

 

Потвори

Там, де Русі простори —
У місті і в селі
Жили колись потвори
Привітні і незлі.

На вигляд — не жахливі,
А часто й навпаки:
Вони були вродливі,
Привабливі жінки.

А втім, — звичайні люди
Й творили всім добро.
За що ж на них усюди
Лежить ганьби тавро?

За те, що лікували
Дорослих і дітей
І від хвороб звільняли
Стражденних всіх людей?

Чому бридке — потворне?
У чому справа тут?
Чом біле стало чорне? —
Це ж християнський бруд!

Письменники й лінгвісти!
Я прошу вас на суд.
Хай буде слово чисте —
Відмийте чорний бруд!

 

До Дива

Боже яскравого неба!
Всесвіту першопочатку!
Нині звертаюсь до тебе,
Пращуре наш і прабатьку.
Диве, дай нашому краю
Миру й блакитного неба.
Більшого я не благаю,
Боже великий, у тебе.

 

До Стрибога

Твої вітри потужні відвертали
Від руських воїв смертоносні стріли
І звістки радісні й сумні носили
Про радість перемог чи сум з ріки Каяли.
По всьому світу попіл ти розвіяв,
Чорнобильський, отруйний, смертоносний,
Нас рятував у час цей доленосний,
Нищівну смерть знешкодив і розсіяв.
Рятуй, Стрибоже, нас у злі години
І знось все зле на наших ворогів,
Щоб кривдити ніхто нас не посмів
І радощі неси для України!

 

До Дажбога

Ти податель тепла й животворної сили,
Ти, наш Боже пресвітлий, жаданий і милий.Ти приносиш палаючі промені сонця
І освітлюєш в кожній оселі віконця.

О Дажбоже, поглянь як змаліли онуки, Збайдужіли серця, опустилися руки,
Як своє все вони занедбали й зганьбили,
Як від світу чужого здрібніли, позбавлені сили.

Відігрій, освіти їх спустошені душі,
Хай злотисте тепло їх огорне й зворушить.
Розкажи їм, заблудлим, чиї вони діти
І навчи їх, Дажбоже, Вкраїну любити.

 

Святослав

Хоробрий, невгамовний, дужий, —
В походах все життя прожив,
До срібла й золота байдужий,
А тільки славу й Русь любив.
Розширив він Русі простори
Мечем на захід і на схід.
Ні ріки не страшні, ні гори,
Якщо задумав він похід.
«Іду на вас!» — так благородно
Володарів попереджав.
Тому ж то (й це було природно),
У ворогів пошану мав.

Не раз його просила мати:
— Мій любий сину, охристись!
Як охристилась я й твій тато...
— Від Віри Предків відректись?!
Я ж не зроблю цього ніколи! —
Так вперто їй відповідав, —
Душею й тілом я не кволий,
Щоб віру рабськую прийняв!

Як взяв у руки свої владу,
На матір не зважав ніяк
І не приймав її пораду —
Відмовив на останок так:

— Щоб проміняв я Предків віру
На ту мерзенну та бридку?
Матусю рідна, знай же міру!
Скажу тобі я річ таку:
Щоб більше я не чув такого!
Бо зрада це! Запам’ятай,
Що від жидів й лихого бога
Я захищу свій рідний край!
До нас не прийде чужовір’я
Від греків чи жидів-хозар.
Я розіб’ю їх в пух, і пір’я
З них полетить до самих хмар.
Отруювати руські душі
Ніяким зайдам я не дам!
Русь поважатимуть! Примушу!
Не дам Вітчизну ворогам!

В походах жив як простий воїн
І просту їжу споживав.
Спав на землі й під головою
Сідло замість подушки мав.

Як оточили його греки,
Про честь Русі й тоді він дбав,
Бо не злякався небезпеки,
А воїнам таке сказав:

— Ми не відступимо з ганьбою
Тепер до руської землі.
Накласти краще головою,
Щоб не раділи греки злі!
Ганьба велика — буть в полоні —
Не нам судилась доля ця!
До Сонця підніміть долоні,
Що будем битись до кінця!
Бо мертві сорому не мають.
Ніхто ж не скорить нас, живих!
Хай нам Боги допомагають
Розбити ворогів лихих!

Шалена битва закипіла
І Русь розбила ворогів.
З Дунаю слава полетіла
Аж до Дніпрових берегів.
Хай сяє та безсмертна слава,
Немов Святий Вогонь з Небес,
Щоб дух великий Святослава
Між українцями воскрес!

 

Якби...

(князю Святославу)

Хоробрий княже, дужий, мудрий, сильний,
Якби ж здолав ромеїв ти, якби...
Тоді б народ наш був розкутий, вільний
Й не знав тисячолітньої ганьби.

Його б чужинські зайди не терзали —
Яких висот він міг би досягти!
Духовно і фізично не вбивали б
Його ворожі підлії кати.

Могутня Русь — батиї, чінгісхани
За сотні верст не сміли б підійти.
Голодомори, тяжкі втрати й рани —
Це ще тоді б унеможливив ти.

О княже мудрий, я не дорікаю —
Ти за Вітчизну кров свою пролив.
Для неї, для Русі, для свого краю
Життя віддав і все, що міг, зробив.

Якби ти переміг, не ми в Європу —
Європа йшла б з поклоном до Русі,
Історія була б — правдивий опус —
Така, що шанували б її всі.

Ти б чужовір’я не пустив мерзенне
До нас у хату, навіть на поріг,
Якби у битвах лютих і шалених
Тоді ти Візантію переміг.

Якби... «Якби» в історії немає.
Є результат тяжкої боротьби.
Все ж крізь віки до тебе я звертаюсь:
Якби ти, княже, зараз жив! Якби...

До Рода

Славний Боже, красний Роде,
Ти творець мого народу.
Помагай в тяжку годину
Рятувати Україну!

До Велеса

Ти охоронець таємниць Буття.
Тобі підвладні таємниці Нави.
Ти батько наш і оборонець Яви,
Дай гідність нам й достойнеє життя!
Поетам дай натхнення вогняне.
Щоб слово без облуди було, чисте,
Правдиве, тверде, вірне і вогнисте,
Щоб було світле, сонячне, ясне;
Щоб кликало людей за Правду в бій,
Щоб українців-русичів єднало,
Щоб дух чужинський з душ повимітало,
Щоб устрій був в державі рідний, свій!

До Полеля

Полелю мудрий і прекрасний,
Ти світло в душі нам пролий
І розум дай нам добрий, ясний
Для здійснення сміливих мрій.
Поглянь на нас, які ми кволі:
У своїй хаті мов чужі,
З чиїхось рук все ждемо волі,
Серця лукаві, у іржі.
Пошли нам щастя і уміння,
Талантів від твоїх щедрот,
Щоб зупинити розпад, тління,
Щоб був єдиним наш народ.
Полелю юний і прекрасний,
Ти світлодайний, осяйний,
Нам сили дай, дай розум ясний
Для здійснення сміливих мрій.

 

До Лади

Ладо, Богине кохана,
Ладо, Богине кохання,
Ладо, життя початку,
Всесвіту й ладу теж.
Ти, що для всіх жадана,
Ти, що все знаєш зарання,
Ти, що людей єднаєш,
Щастя даєш без меж;

Єдності дай Україні,
Згинуть не дай сиротині!
Дай справедливого ладу,
Радощів, щастя нам дай!
Людям пошли єднання,
Пристрасті, ласки, кохання!
Дай нам розумну пораду
І порятуй рідний край!

 

До Дани

Незрівнянна красуне,
Непорочная Діво,
Мати всього живого
І суворий суддя,
Будь для нас невблаганна,
Але будь справедлива.
Не прощай нам нічого —
Дай лише гідне життя!
Дай дівчатам від себе
Ти небесної вроди
І палкого кохання,
Дай стрімкої жаги.
Юнакам дай сміливість
І думки благородні,
І міцної снаги.

 

До Рожаниць

Рожаниці, близнята-дівиці,
Ви не звикли без діла сидіти...
І без вас, двоєдині сестриці,
На цей світ не народяться діти.
Породіллям полегкість даєте,
Опікунки життя нового.
Ви з них жодну не обминете,
Не залишите в муках нікого.
Погамуйте їм тяжкії муки,
Заспокойте їх, щастя пошліте,
Прикладіть свої лагідні руки
Щоб здорові родилися діти.

 

До Прії-Прісі

Ніжність і вірне кохання,

Приязнь, палкі бажання,

Радість душі велику

Людям приносила ти.

Дай нам жагучі жадання,

Дай нам любові палання,

Радощів дай нам без ліку,

Чистої мрії й мети.

 

До Сварога

1

Ти запалив Вогонь любові,
Кувати зброю нас навчив,
Ти людям дав свій дар чудовий
Праукраїну боронив.

І наконечники й сулиці,
Ножі, сокири і мечі —
Твоя, Свароже, грізна криця
Вдень боронила і вночі.

О любий Боже України,
Допоможи своїм Вогнем,
Адже ти бачиш, знову гинем.
Рятуй нас знов своїм мечем.

Допоможи кувати зброю
На наших лютих ворогів,
Таку, щоб з нами вже до бою
З них жоден стати не посмів.

Безкарно щоб на Україну
Чужинці не прийшли з мечем.
Хай знають — їх Сварог зустріне
Своїм палаючим вогнем!

2

Боже вогню небесного,
Яскравого неба
І Всесвіту безмежного,
Звертаюсь до Тебе:

Допоможи Україні
Прірву обминути,
Розкуватися, звільнитись
Та рабство забути.

Щоб вернула Україна
Древню Русі славу.
Щоб скінчилася руїна
Й мали ми державу.

Щоб господарями були
В своїй власній хаті,
Рідні звичаї вернули,
Щоб були багаті.

Щоб було все українське
В нашій Україні,
Щоб забулося чужинське
Довіку віднині.

 

 

До Світовида

О, Світовиде! Святовите!
Над Україною витай!
Очисть серця, іржею вкриті,
І наші душі осявай!

Відкрий невидиме, таємне,
І мудрість наша хай зросте.
О, хай несе нам все приємне
Те Твоє Світло Золоте!

О, Слава, Боже, Тобі Слава!
Що розум наш ще не потух,
Що є мета — своя держава!
Є Світовид — Святий наш Дух!

 

До Перуна

Перуне могутній і грізний,
Метав ти громи й блискавиці.
Від кроків твоїх залізних
Тремтіли заморські столиці.

Подобу твою як знамено
Дружини в похід носили
І в битвах жорстоких, шалених
Вона додавала сили.

Тремтіли лукаві ромеї
І золото щедро давали,
І, зломлені міццю твоєю,
Всі голови низько схиляли.

І ширилась буйная слава
Про непереможність Перуна,
І квітла слов’янська держава,
Прадавня і вічно юна.

Перуне, великий наш Боже,
Ти бачиш що сталося з нами...
Плебеями жити не гоже —
Були ж ми колись панами.

Ти сили нам дай громової,
Могутності й величі духу!
Нащадки ж ми славних тих воїв,
І мусим здолати цю скруту.

Згуртуй нас в єдину дружину —
Сварожі полки залізні,
Пошли ворогам України
Палаючі стріли грізні.

О, дай нам завзяття й відваги
Образ ворогам не прощати,
Невтомності дай нам, наснаги
З руїни Вітчизну підняти.

Щоб ми подолали руїну
Й вернули утрачену славу,
Щоб ми відродили Вкраїну —
Велику і сильну державу.

До Берегині

Берегине, Берегине,
Наша любая Богине!
Вийти з скрути поможи,
Україну збережи!

 

Волхвині Зореславі
на день народження

Мудрая Волхвине!
Час летить невпинно
І річниці-кола
Оберта Сварог.
І весь час працює,
Наші дні рахує,
Числить все навколо
Мудрий Числобог.

Наша Берегине,
В цю лютневу днину
Вам бажаю щастя,
Радощів, тепла,
В науці дерзання,
Радощів пізнання.
Ще — кохання раю,
Щоб любов була!

Л И Х О Л І Т Т Я

драматична поема

Далі...